Сто років тому – наприкінці вересня на початку жовтня 1920 року – командувач Революційно-повстанської армії України Нестор Махно уклав черговий союз із більшовиками. В історію ця подія увійшла під назвою Старобільської угоди. Більше про обставини та наслідки цієї події Радіо Свобода поговорило з дослідником махновського руху, істориком Дмитром Архірейським. Як і про що домовилися махновці з більшовиками сто років тому?
– Йдеться про укладення військового союзу, його можна назвати військово-політичним. Укладали угоду не стільки за, скільки проти – цей союз був спрямований проти білогвардійської армії генерала Врангеля. Як відомо, від початку революції більшовики та махновці були антагоністами білогвардійців. І в 1920 році, доки білі залишалися вагомим фактором, потужною силою, більшовики й махновці залишалися їхніми ворогами. Вони воювали не тільки в 1920 році, а ще і в 1919-му. Махновці розстрілювали комісарів, чекісти полювали за махновцями й анархістами. До моменту укладення Старобільської угоди вони пролили чимало крові одне одного. Але тут треба враховувати контекст подій. Якщо говорити кінець вересня-початок жовтня 1920 року – треба розуміти, що відбувалося на теренах України і в європейській частині колишньої Російської імперії. В цей час триває війна більшовиків із Польщею, причому йдеться про фазу переможну для поляків: після битви під Варшавою Червона армія відступала, було невідомо, де зупиняться поляки. Тому більшовики хотіли з ними укладати мир.
Із Криму ще у червні вийшла біла армія Врангеля, і на початку осені 1920-го був переможний наступ врангелівців у зоні українського Причорномор’я, Приазов’я – якраз махновські райони. Крім того, вони мали проблеми у своєму тилу з боку українських повстанців. Тому замисел більшовиків очевидний – перекинути з внутрішнього фронту додаткові сили на зовнішні фронти, залучити махновців, щоб посилити свою військову складову.
– Йдеться про укладення військового союзу, його можна назвати військово-політичним. Укладали угоду не стільки за, скільки проти – цей союз був спрямований проти білогвардійської армії генерала Врангеля. Як відомо, від початку революції більшовики та махновці були антагоністами білогвардійців. І в 1920 році, доки білі залишалися вагомим фактором, потужною силою, більшовики й махновці залишалися їхніми ворогами. Вони воювали не тільки в 1920 році, а ще і в 1919-му. Махновці розстрілювали комісарів, чекісти полювали за махновцями й анархістами. До моменту укладення Старобільської угоди вони пролили чимало крові одне одного. Але тут треба враховувати контекст подій. Якщо говорити кінець вересня-початок жовтня 1920 року – треба розуміти, що відбувалося на теренах України і в європейській частині колишньої Російської імперії. В цей час триває війна більшовиків із Польщею, причому йдеться про фазу переможну для поляків: після битви під Варшавою Червона армія відступала, було невідомо, де зупиняться поляки. Тому більшовики хотіли з ними укладати мир.
Із Криму ще у червні вийшла біла армія Врангеля, і на початку осені 1920-го був переможний наступ врангелівців у зоні українського Причорномор’я, Приазов’я – якраз махновські райони. Крім того, вони мали проблеми у своєму тилу з боку українських повстанців. Тому замисел більшовиків очевидний – перекинути з внутрішнього фронту додаткові сили на зовнішні фронти, залучити махновців, щоб посилити свою військову складову.