Реформи 60-х pp. XIX ст. створили умови для швидкою розвитку капіталістичних відносин у Росії. Але тут вони мали свої особливості. Росія залишалась аграрною країною. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувався на прусський кшталт - поміщицькі господарства поступово переходили на товарне капіталістичне виробництво. Це забезпечувало в Роси формування капіталістичних відносин за недостатнього первинного нагромадження капіталу. Грабіжницький характер селянської реформи відіграв роль первинного нагромадження, а також створив умови для забезпечення промисловості дешевою робочою силою.
Проте цей процес стримувався низкою чинників. Було збережено, зокрема, селянську "общину", що вповільнювало процес майнового розшарування. Промисловість, яка тільки-но створювалася, не могла забезпечити роботою велику кількість робітників. До того ж у Росії стався демографічний вибух: до кінця XIX ст. населення подвоїлося. Розвиток капіталістичних відносин відбувався на тлі збереження позаекономічних методів експлуатації селян (відробіток, здольщина) і навіть патріархального укладу господарювання.
Попри сповільнений розвиток капіталізму, в сільському господарстві були помітними нові явища. Соціальне розшарування селян супроводжувалося зростанням кількості сільськогосподарських найманих робітників. У 70-х pp. їх було 700 тис, а в 90-х - близько 3,5 млн; зростало виробництво товарного хліба.
Капіталістичні відносини на селі успішно розвивались у тих районах, де існувало традиційно розвинене селянське чи поміщицьке товарне господарство, і в новоосвоєних районах (південь України, Північний Кавказ, Казахстан).
У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, тобто перехід на машинне виробництво. Це сталось у 90-х pp. XIX ст. Проте він відбувався одночасно з Індустріалізацією, що зумовило високу концентрацію виробництва і швидкі темпи розвитку. На 5% підприємств працювало 54,1% робітників. Початок індустріалізації характеризувався також прямим державним втручанням. Робилося це у формі державного фінансування залізничного будівництва, фінансової підтримки галузей важкої промисловості, особливо металургії та машинобудування, цільових державних замовлень.
Реформи 60-х pp. XIX ст. створили умови для швидкою розвитку капіталістичних відносин у Росії. Але тут вони мали свої особливості. Росія залишалась аграрною країною. Розвиток капіталістичних відносин у сільському господарстві відбувався на прусський кшталт - поміщицькі господарства поступово переходили на товарне капіталістичне виробництво. Це забезпечувало в Роси формування капіталістичних відносин за недостатнього первинного нагромадження капіталу. Грабіжницький характер селянської реформи відіграв роль первинного нагромадження, а також створив умови для забезпечення промисловості дешевою робочою силою.
Проте цей процес стримувався низкою чинників. Було збережено, зокрема, селянську "общину", що вповільнювало процес майнового розшарування. Промисловість, яка тільки-но створювалася, не могла забезпечити роботою велику кількість робітників. До того ж у Росії стався демографічний вибух: до кінця XIX ст. населення подвоїлося. Розвиток капіталістичних відносин відбувався на тлі збереження позаекономічних методів експлуатації селян (відробіток, здольщина) і навіть патріархального укладу господарювання.
Попри сповільнений розвиток капіталізму, в сільському господарстві були помітними нові явища. Соціальне розшарування селян супроводжувалося зростанням кількості сільськогосподарських найманих робітників. У 70-х pp. їх було 700 тис, а в 90-х - близько 3,5 млн; зростало виробництво товарного хліба.
Капіталістичні відносини на селі успішно розвивались у тих районах, де існувало традиційно розвинене селянське чи поміщицьке товарне господарство, і в новоосвоєних районах (південь України, Північний Кавказ, Казахстан).
У Росії пізніше за інші великі держави завершився промисловий переворот, тобто перехід на машинне виробництво. Це сталось у 90-х pp. XIX ст. Проте він відбувався одночасно з Індустріалізацією, що зумовило високу концентрацію виробництва і швидкі темпи розвитку. На 5% підприємств працювало 54,1% робітників. Початок індустріалізації характеризувався також прямим державним втручанням. Робилося це у формі державного фінансування залізничного будівництва, фінансової підтримки галузей важкої промисловості, особливо металургії та машинобудування, цільових державних замовлень.