30-х років XII ст. давньоруське ранньофеодальне суспільство вступає в період розвинутого феодалізму, який триває приблизно до середини XVII ст. Протягом цього часу феодальні відносини досягають своєї зрілості, а феодалізм як формація реалізує всі закладені в ньому можливості прогресу. Зростає велика приватна земельна власність. Відбуваються консолідація і юридичне оформлення панівного класу в привілейовані стани. Посилюється роль міст як осередків ремесла і торгівлі, що у свою чергу значною мірою сприяє дальшому розвиткові товарного виробництва.
В умовах розвинутого феодалізму власність на землю набувала ієрархічного характеру, а ієрархія монопольних власників виступала як асоціація, спрямована проти пригнобленого класу виробників.
Потреба закріплення й охорони монопольної власності класу феодалів на землю та здійснення позаекономічного примусу щодо залежного селянства зумовлювали феодально-ієрархічну структуру землеволодіння. Усі землевласники були взаємозв'язані військово-службовими зобов'язаннями — васалітетом. Останній являв собою систему організації панівного класу й базувався на особистій залежності одного феодала від іншого. В основі правових відносин між ними лежали землевласницькі стосунки. Глава феодальної держави (король або великий князь) виступав як верховний сеньйор (сюзерен). Великі феодали, удільні князі чи найбільші бояри — васали верховного сеньйора — одержували від нього землі й служили йому, будучи самі сеньйорами дрібніших феодалів і надаючи їм землі з умовою відбування військової служби. Так створювалась феодальна ієрархія, увесь тягар якої лежав на плечах трудового народу. За до системи феодального васалітету, яка грунтувалася на експлуатації народних мас, панівний клас тримав у залежності все населення держави, хоча форми цієї залежності і тягар феодальних повинностей не були однаковими для різних суспільних груп.
Объяснение:
30-х років XII ст. давньоруське ранньофеодальне суспільство вступає в період розвинутого феодалізму, який триває приблизно до середини XVII ст. Протягом цього часу феодальні відносини досягають своєї зрілості, а феодалізм як формація реалізує всі закладені в ньому можливості прогресу. Зростає велика приватна земельна власність. Відбуваються консолідація і юридичне оформлення панівного класу в привілейовані стани. Посилюється роль міст як осередків ремесла і торгівлі, що у свою чергу значною мірою сприяє дальшому розвиткові товарного виробництва.
В умовах розвинутого феодалізму власність на землю набувала ієрархічного характеру, а ієрархія монопольних власників виступала як асоціація, спрямована проти пригнобленого класу виробників.
Потреба закріплення й охорони монопольної власності класу феодалів на землю та здійснення позаекономічного примусу щодо залежного селянства зумовлювали феодально-ієрархічну структуру землеволодіння. Усі землевласники були взаємозв'язані військово-службовими зобов'язаннями — васалітетом. Останній являв собою систему організації панівного класу й базувався на особистій залежності одного феодала від іншого. В основі правових відносин між ними лежали землевласницькі стосунки. Глава феодальної держави (король або великий князь) виступав як верховний сеньйор (сюзерен). Великі феодали, удільні князі чи найбільші бояри — васали верховного сеньйора — одержували від нього землі й служили йому, будучи самі сеньйорами дрібніших феодалів і надаючи їм землі з умовою відбування військової служби. Так створювалась феодальна ієрархія, увесь тягар якої лежав на плечах трудового народу. За до системи феодального васалітету, яка грунтувалася на експлуатації народних мас, панівний клас тримав у залежності все населення держави, хоча форми цієї залежності і тягар феодальних повинностей не були однаковими для різних суспільних груп.