Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігуПерші згадки про характерників датовані XIX століттям у творах українських літераторів.
Польський історик Бартош Папроцький (1540–1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, у кого влучали кулі, гинули на місці[3][4].
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у понад 100 битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Османський султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:
Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої до відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, ку
Коза́к-характе́рник, також коза́к-химоро́дник, коза́к-галдо́вник або коза́к-заморо́чник[1] — назва віщуна, чаклуна на Запорозькій Січі. Займався не лише яснобаченням, але й лікуванням поранених козаків, їх психотерапією та психофізичною підготовкою. Характерник — своєрідний духовний наставник, якого козаки шанували і дещо побоювались, хранитель традицій і таємниць бойового мистецтва запорозького козацтва. За переказами, кошовий запорожців І. Сірко, якого обирали на цю посаду протягом 24 років, був відомим козацьким характерником[2]. Із часом поняття «козак-характерник» надійно увійшло до наукового обігуПерші згадки про характерників датовані XIX століттям у творах українських літераторів.
Польський історик Бартош Папроцький (1540–1614) лишив спогади про козаків, які не лише замовляли кулі, а й збирали їх з себе руками і кидали назад у ворогів. Ті, у кого влучали кулі, гинули на місці[3][4].
Найвідомішим козаком-характерником називають Мамая — ідеалізований образ козака-мандрівника, воїна, мудреця, казкаря і характерника в одній особі. Також, за переказами, майже всі козацькі гетьмани, кошові отамани та відомі полковники були характерниками. Серед них — Остап Дашкевич, Дмитро Байда-Вишневецький, Іван Підкова, Самійло Кішка, Северин Наливайко, Петро Сагайдачний, Максим Кривоніс, Іван Богун, Данило Нечай і найбільший характерник з них — Іван Сірко. За час свого отаманування — з 1659 по 1680 роки — Сірко брав участь у понад 100 битвах і не мав жодної поразки. Козаки вірили, що він знає наперед про те, хто з ним збирається воювати, що під час бою може перекинутися на хорта, вовка чи яструба або заклясти вороже військо. Османський султан видав фірман (указ) про моління в мечетях на загибель Сірка. Український письменник Адріан Кащенко писав про нього:
Чи зміг би простий чоловік з такою невеликою купкою товариства самостійно, без чужої до відбитись від далеко більшого і краще озброєного війська турецького і татарського, і більше 30 тисяч яничарів, мов баранів, вирізати між січовими курінями? А хто ж, як не характерник, зміг би вскочити з купкою товариства у самий Крим, ку