Події у міжвоєнній Європі визначили подальшу долю українських земель в складі новоутворених держав. З середини листопада 1918 р. Румунія окупувала Буковину, ще раніше – Бессарабію і частину Мармарощини (Сигітщину). На території Української Народної Республіки (УНР), що до цього часу перестала існувати, була встановлена радянська влада. Внаслідок воєнних дій України з Польщею і більшовицькою Росією з 1919 р. Галичину, Холмщину, Підляшшя, Західну Волинь, Західне Полісся, Посяння і Лемківщину захопила Польща. Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, а Північна Буковина й Бессарабія були приєднані до Королівства Румунія.
Українські землі опинилися під окупацією різних за державним устроєм та політичним режимом країн. Землі Західної України в складі Польщі, Чехословаччини та Румунії розвивалися по-інакшому, аніж Центральна та Східна Україна, окупована більшовицькою Росією. Залежно від країни-окупанта відмінним був і розвиток західноукраїнських земель.
Більшовики вели жорстку політику щодо українців в складі СРСР. Тут були проведені так звана політика "воєнного комунізму", НЕПу, колективізація, індустріалізація (мілітаризація). Люди пережили Голодомори 1921–1922 рр. та 1932–1933 рр., сталінський терор.
Загарбання Буковини Румунією також супроводжувалося терором щодо місцевого населення. Румунізація всіх сфер українського життя здійснювалася задля досягнення далекоглядного плану окупантів утворити "Велику Румунію". Незважаючи на асиміляційну політику, на окупованих Румунією західноукраїнських землях українські національні сили вели легальну та підпільну боротьбу проти загарбників.
У Другій Речі Посполитій українці також зазнали утисків. Так зване "осадництво", політика "санації", "пацифікації", політичні процеси над лідерами УВО-ОУН пригнічували національний розвиток західноукраїнських земель в складі Польші. Попри дискримінаційну політику на цих теренах розвинулась українська кооперація, існувала відносно вільна преса, діяли десятки освітніх, культурних і спеціалізованих товариств ("Просвіта", "Рідна школа", "Українська бесіда", "Українська католицька організація", "Сільський господар" тощо).
Чехословаччина виявилась найдемократичнішою у ставленні до українців. Тут відносно вільно розвивалося українське шкільництво і наука, значні кошти інвестувались в господарське життя, різноманітнішим було політичне життя краю. Проте влада зволікала з наданням для краю обіцяної автономії. У березні 1939 р. національні українські сили скористалися політичною ситуацією для проголошення державної самостійності Карпатської України. Проте навесні 1939 р. після захоплення угорськими військами значної частини Карпатської України уряд на чолі з Президентом республіки А. Волошином перестав існувати.
Створені на основі Версальської системи договорів міждержавні кордони були предметом глибоких суперечок між європейськими країнами, які прагнули їх ревізії. Зокрема, у групі держав-ревізіоністів опинились Німеччина, Італія, Угорщина, Болгарія та інші країни. Сукупність міждержавних суперечностей і конфліктів, а також прагнення нацистської Німеччини до експансії призвели до початку Другої світової війни, в епіцентрі якої опинились українські землі.
Події у міжвоєнній Європі визначили подальшу долю українських земель в складі новоутворених держав. З середини листопада 1918 р. Румунія окупувала Буковину, ще раніше – Бессарабію і частину Мармарощини (Сигітщину). На території Української Народної Республіки (УНР), що до цього часу перестала існувати, була встановлена радянська влада. Внаслідок воєнних дій України з Польщею і більшовицькою Росією з 1919 р. Галичину, Холмщину, Підляшшя, Західну Волинь, Західне Полісся, Посяння і Лемківщину захопила Польща. Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини, а Північна Буковина й Бессарабія були приєднані до Королівства Румунія.
Українські землі опинилися під окупацією різних за державним устроєм та політичним режимом країн. Землі Західної України в складі Польщі, Чехословаччини та Румунії розвивалися по-інакшому, аніж Центральна та Східна Україна, окупована більшовицькою Росією. Залежно від країни-окупанта відмінним був і розвиток західноукраїнських земель.
Більшовики вели жорстку політику щодо українців в складі СРСР. Тут були проведені так звана політика "воєнного комунізму", НЕПу, колективізація, індустріалізація (мілітаризація). Люди пережили Голодомори 1921–1922 рр. та 1932–1933 рр., сталінський терор.
Загарбання Буковини Румунією також супроводжувалося терором щодо місцевого населення. Румунізація всіх сфер українського життя здійснювалася задля досягнення далекоглядного плану окупантів утворити "Велику Румунію". Незважаючи на асиміляційну політику, на окупованих Румунією західноукраїнських землях українські національні сили вели легальну та підпільну боротьбу проти загарбників.
У Другій Речі Посполитій українці також зазнали утисків. Так зване "осадництво", політика "санації", "пацифікації", політичні процеси над лідерами УВО-ОУН пригнічували національний розвиток західноукраїнських земель в складі Польші. Попри дискримінаційну політику на цих теренах розвинулась українська кооперація, існувала відносно вільна преса, діяли десятки освітніх, культурних і спеціалізованих товариств ("Просвіта", "Рідна школа", "Українська бесіда", "Українська католицька організація", "Сільський господар" тощо).
Чехословаччина виявилась найдемократичнішою у ставленні до українців. Тут відносно вільно розвивалося українське шкільництво і наука, значні кошти інвестувались в господарське життя, різноманітнішим було політичне життя краю. Проте влада зволікала з наданням для краю обіцяної автономії. У березні 1939 р. національні українські сили скористалися політичною ситуацією для проголошення державної самостійності Карпатської України. Проте навесні 1939 р. після захоплення угорськими військами значної частини Карпатської України уряд на чолі з Президентом республіки А. Волошином перестав існувати.
Створені на основі Версальської системи договорів міждержавні кордони були предметом глибоких суперечок між європейськими країнами, які прагнули їх ревізії. Зокрема, у групі держав-ревізіоністів опинились Німеччина, Італія, Угорщина, Болгарія та інші країни. Сукупність міждержавних суперечностей і конфліктів, а також прагнення нацистської Німеччини до експансії призвели до початку Другої світової війни, в епіцентрі якої опинились українські землі.