1)Скоропа́дський Павло́ Петро́вич (3 [15] травня 1873, Вісбаден — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських[2]. Офіцер Російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.
2)На початку XVIII ст. Петро І активно проводив реформи адміністративного устрою Російської держави, основною метою яких була централізація та уніфікація управління імперією. Протягом 1717-1721 рр. на зміну 44 приказам він запроваджує спочатку 9, а згодом – 11 колегій. Якщо до 1722 р. справами Гетьманщини опікувався Малоросійський приказ, який у свою чергу підпорядковувався Посольському приказу (зовнішньополітичне відомство), то царським маніфестом від 27(16) травня 1722 р. замість нього запроваджено Малоросійську колегію для керівництва справами в Україні. Цей захід виразно продемонстрував, що Гетьманщина для царя вже не була окремішнім політичним організмом, а стала звичайною внутрішньоросійською структурою. Метою організації Малоросійської колегії було встановлення контролю над державним життям гетьманської України, ліквідація залишків її автономного статусу і якнайшвидша інтеграція в структуру імперії.Формально Малоросійська колегія мала піклуватись про український народ, захищати його від зловживань та утисків козацької старшини. Заради об’єктивності необхідно відзначити, що козацька старшина, особливо за гетьманування І. Мазепи та І. Скоропадського, за словами Н. Яковенко, «справді не гребувала прибрати до рук чуже, утискуючи козаків та селян», а суди не реагували на скарги простого люду або вирішували справи лише в інтересах можновладців. Проте ще меншу роль «народного благодійника» відігравав і царський уряд. Так, лише за два роки урядування Малоросійської колегії (1722 – 1724 рр.) її зусиллями податки з населення України у казну Росії зросли з 45 до 140 тис. рублів. Але російське керівництво дуже вдало розіграло карту соціальних суперечностей, задекларувавши головним завданням Малоросійської колегії захист рядових козаків і посполитих від утисків з боку старшини і корумпованих судів. Тому колегія почала свою роботу із звернення до населення подавати їй скарги на зловживання козацької старшини та інших посадовців. І скарги посипалися. «Реагуючи на звернення народу», Малоросійська колегія порушила судові справи про зловживання ряду полковників, іншої старшини, судових чиновників, надсилала листи про заборону перетворювати козаків на підданих. Отже, вона підпорядковувала собі адміністративні й судові установи, фінансові й земельні справи Гетьманщини, тобто поступово позбавляла гетьмана та його уряду влади. Фактично усі важливі справи в Гетьманщині вирішував тепер уже не гетьман, а президент Малоросійської колегії.
Відповідь:
1)Скоропа́дський Павло́ Петро́вич (3 [15] травня 1873, Вісбаден — 26 квітня 1945, Меттен, Баварія) — український державний, політичний і громадський діяч, військовик. Походив із козацько-старшинського роду Скоропадських[2]. Офіцер Російської імператорської армії. Учасник російсько-японської та Першої світової війни. Гетьман Української Держави (29 квітня — 14 грудня 1918). Один з лідерів та ідеологів монархічного гетьманського руху.
2)На початку XVIII ст. Петро І активно проводив реформи адміністративного устрою Російської держави, основною метою яких була централізація та уніфікація управління імперією. Протягом 1717-1721 рр. на зміну 44 приказам він запроваджує спочатку 9, а згодом – 11 колегій. Якщо до 1722 р. справами Гетьманщини опікувався Малоросійський приказ, який у свою чергу підпорядковувався Посольському приказу (зовнішньополітичне відомство), то царським маніфестом від 27(16) травня 1722 р. замість нього запроваджено Малоросійську колегію для керівництва справами в Україні. Цей захід виразно продемонстрував, що Гетьманщина для царя вже не була окремішнім політичним організмом, а стала звичайною внутрішньоросійською структурою. Метою організації Малоросійської колегії було встановлення контролю над державним життям гетьманської України, ліквідація залишків її автономного статусу і якнайшвидша інтеграція в структуру імперії.Формально Малоросійська колегія мала піклуватись про український народ, захищати його від зловживань та утисків козацької старшини. Заради об’єктивності необхідно відзначити, що козацька старшина, особливо за гетьманування І. Мазепи та І. Скоропадського, за словами Н. Яковенко, «справді не гребувала прибрати до рук чуже, утискуючи козаків та селян», а суди не реагували на скарги простого люду або вирішували справи лише в інтересах можновладців. Проте ще меншу роль «народного благодійника» відігравав і царський уряд. Так, лише за два роки урядування Малоросійської колегії (1722 – 1724 рр.) її зусиллями податки з населення України у казну Росії зросли з 45 до 140 тис. рублів. Але російське керівництво дуже вдало розіграло карту соціальних суперечностей, задекларувавши головним завданням Малоросійської колегії захист рядових козаків і посполитих від утисків з боку старшини і корумпованих судів. Тому колегія почала свою роботу із звернення до населення подавати їй скарги на зловживання козацької старшини та інших посадовців. І скарги посипалися. «Реагуючи на звернення народу», Малоросійська колегія порушила судові справи про зловживання ряду полковників, іншої старшини, судових чиновників, надсилала листи про заборону перетворювати козаків на підданих. Отже, вона підпорядковувала собі адміністративні й судові установи, фінансові й земельні справи Гетьманщини, тобто поступово позбавляла гетьмана та його уряду влади. Фактично усі важливі справи в Гетьманщині вирішував тепер уже не гетьман, а президент Малоросійської колегії.
Пояснення: