Нестор Літописець (1056–1114) – монах Києво-Печерської лаври, автор найдавнішого літопису України, укладеного на початку 12-го століття – «Повісті врем’яних літ». Цей твір є головним джерелом вивчення стародавньої історії України.
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» – цими словами починається літопис. У ньому печерський чорноризець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Науковці стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.
«Повѣсть временныхъ лѣт» (Повість минулих літ) – літописне зведення, складене в Києві в XI – на початку XII століття. Одна з найдавніших літературних пам'яток періоду України-Русі. На фото: фрагмент тексту Повісті у Радзивіллівському літописі (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород
«Повѣсть временныхъ лѣт» (Повість минулих літ) – літописне зведення, складене в Києві в XI – на початку XII століття. Одна з найдавніших літературних пам'яток періоду України-Русі. На фото: фрагмент тексту Повісті у Радзивіллівському літописі (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород
Доктор історії Ігор Гирич називає Нестора Літописця «першим істориком України-Русі».
«У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – пише доктор історичних наук Наталія Полонська-Василенко.
Отже, у «Повісті» не лише історія.
Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством.
Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.
Нестор Літописець вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.
Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.
Відповідь:
Пояснення:
Нестор Літописець (1056–1114) – монах Києво-Печерської лаври, автор найдавнішого літопису України, укладеного на початку 12-го століття – «Повісті врем’яних літ». Цей твір є головним джерелом вивчення стародавньої історії України.
«Звідки пішла Руська земля і хто в ній найперший почав княжити» – цими словами починається літопис. У ньому печерський чорноризець зумів показати історію нашої держави на широкому тлі світових подій. Науковці стверджують, що у середньовічній історії немає прикладів рівних літопису Нестора.
«Повѣсть временныхъ лѣт» (Повість минулих літ) – літописне зведення, складене в Києві в XI – на початку XII століття. Одна з найдавніших літературних пам'яток періоду України-Русі. На фото: фрагмент тексту Повісті у Радзивіллівському літописі (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород
«Повѣсть временныхъ лѣт» (Повість минулих літ) – літописне зведення, складене в Києві в XI – на початку XII століття. Одна з найдавніших літературних пам'яток періоду України-Русі. На фото: фрагмент тексту Повісті у Радзивіллівському літописі (список XV століття), що змальовує похід Віщого Олега на Царгород
Доктор історії Ігор Гирич називає Нестора Літописця «першим істориком України-Русі».
«У «Повісті» Нестор пов’язує історію України з історією світу… Ідею єдности і політичної незалежности Української держави проголосив Нестор у часи, коли вже йшов швидкими темпами процес розподілу тодішньої держави на окремі землі», – пише доктор історичних наук Наталія Полонська-Василенко.
Отже, у «Повісті» не лише історія.
Держава – за Нестором – єдина розумна природна організація, що робить людей суспільством.
Поза державою вони перестають бути людьми і перетворюються на щось подібне до отари худоби.
Нестор Літописець вважає, що всесвітнім історичним процесом керують добро і зло. Але не безпосередньо, а через діяльність звичайних живих людей – через їхні характери і вчинки.
Від перших оповідань і до останніх записів древнього літопису лунає думка, що зло карається. Хто і коли б не вчинив зло – матиме покуту.