Для Августина Бог є абсолютною творчою силою, вищим благом, блаженством, справедливістю, моральним законом. Він максимально досконалий, самодостатній, непізнаваний. Благо і добро не можуть існувати над ним чи поряд з ним. Благо не можна відокремити від Бога, оскільки благо — це Бог, а вище благо — воля Божа. Створена Богом природа ієрархічно (суворий порядок підлеглості нижчих сил щодо вищих) організована, а її вершиною є людина. Щоб правильно оцінити будь-яке явище, необхідно мати на увазі, що природа — досконалість як ціле. На цій основі можна переконатися, що Бог гідний поваги за всі його творіння, оскільки будь-яке буття є добром. Однак Бог і створений ним світ різняться між собою, як творець і результат творення. Істинної насолоди гідний лише Бог, тому що він самоцінний.
Августин не заперечував земних благ для людини, але вважав їх другорядними. Він різко протиставляв земне і небесне, доводячи, що створені вони двома родами любові: земне царство, створене любов'ю людини до себе, любов'ю, доведеною до презирства до Бога; небесне царство (церква), створене любов'ю до Бога, доведеною до презирства до себе. Хто живе "за людиною", а не "за Богом", той іде шляхом диявола.
Відносно вчення про церкву Августин продовжив розвиток західної традиції, започаткованої в першу чергу Кіпріану. Його погляди певною мірою залишаються відкритими для істол- ковані в різних напрямках. Тому як прихильники іерар- хіческім пристрої церкви, так і опозиційні по відношенню до папству середньовічні течії могли посилатися на ідеї Августина.
Суперечка з донатистами, який з кінця III століття розколював цер- ковь в Північній Африці на два табори, спонукає Августина під- робнее розробити своє вчення про церкву. Можна сказати, що до- натізм був першим великим рухом «вільної церкви». За своїми поглядами Донатистов були пов'язані з деякими ідеями Кипріана та Новатіан, а також з більш давніми сепаратистськими течіями.
Для Августина Бог є абсолютною творчою силою, вищим благом, блаженством, справедливістю, моральним законом. Він максимально досконалий, самодостатній, непізнаваний. Благо і добро не можуть існувати над ним чи поряд з ним. Благо не можна відокремити від Бога, оскільки благо — це Бог, а вище благо — воля Божа. Створена Богом природа ієрархічно (суворий порядок підлеглості нижчих сил щодо вищих) організована, а її вершиною є людина. Щоб правильно оцінити будь-яке явище, необхідно мати на увазі, що природа — досконалість як ціле. На цій основі можна переконатися, що Бог гідний поваги за всі його творіння, оскільки будь-яке буття є добром. Однак Бог і створений ним світ різняться між собою, як творець і результат творення. Істинної насолоди гідний лише Бог, тому що він самоцінний.
Августин не заперечував земних благ для людини, але вважав їх другорядними. Він різко протиставляв земне і небесне, доводячи, що створені вони двома родами любові: земне царство, створене любов'ю людини до себе, любов'ю, доведеною до презирства до Бога; небесне царство (церква), створене любов'ю до Бога, доведеною до презирства до себе. Хто живе "за людиною", а не "за Богом", той іде шляхом диявола.
Відносно вчення про церкву Августин продовжив розвиток західної традиції, започаткованої в першу чергу Кіпріану. Його погляди певною мірою залишаються відкритими для істол- ковані в різних напрямках. Тому як прихильники іерар- хіческім пристрої церкви, так і опозиційні по відношенню до папству середньовічні течії могли посилатися на ідеї Августина.
Суперечка з донатистами, який з кінця III століття розколював цер- ковь в Північній Африці на два табори, спонукає Августина під- робнее розробити своє вчення про церкву. Можна сказати, що до- натізм був першим великим рухом «вільної церкви». За своїми поглядами Донатистов були пов'язані з деякими ідеями Кипріана та Новатіан, а також з більш давніми сепаратистськими течіями.