Зовнішню політику Німеччини у міжвоєнний період можна поділити на два етапи:
Перший етап охоплює час з 1920 до березня 1933 рр., тобто до здобуття влади Гітлером.
Другий етап охоплює час з березня 1936 р. і до початку Другої світової війни. Це час перебування фашистів при владі.
У лекції про міжнародні відносини у міжвоєнний період ми уже аналізували ставлення, пропозиції, вимоги до Німеччини держав переможців у першій світовій війні. Зауважимо, що їх вимоги, претензії до Німеччини були цілком справедливими, адже ґрунтувались на міжнародних договорах і угодах, які випливали із того факту, що Німеччина була визнана винуватцем першої світової війни і тих руйнацій та жертв, що понесли народи з 1914 по 1918 рр. Одним словом, над Німеччиною висів "Дамоклів меч", до неї було чимало претензій, було чимало бажаючих побільше відщипнути від німецького пирога. Франція, зокрема, і чути не хотіла про можливість у перспективі самостійної активної зовнішньої політики з боку Німеччини.
Версальський мирний договір поставив Німеччину в жорсткі і досить обмежені рамки не тільки внутрішньої поведінки, але й і зовнішньої.
Давайте перейдемо до аналізу особливостей зовнішньої політики Німеччини в період з 1920 по 1933 рр., які випливали з її міжнародного статусу після Першої світової війни.
Міжнародний статус Німеччини різко змінився. Вона втратила значну частину своєї території, внаслідок чого у неї склалися нові кордони. Німеччина "не по своїй волі" перестала бути колоніальною державою. Щоб така велика європейська держава не мала колоній, (коли їх мали (і чимало) Бельгія, Португалія, Нідерланди), це був нонсенс. Це була не тільки політична образа німців, але і ущемлення їх економічних інтересів.
Німеччину позбавили світових ринків для збуту своєї продукції. З відбудовою німецької економіки і збільшенням випуску нею промислової продукції досить високої якості таке становище не могло бути терпимим. Сила любої держави в той час значною мірою визначалася силою її армії, що було адекватно досягненню нею бажаних зовнішньополітичних цілей. Можливості Німеччини і на цьому напрямку були серйозно обмежені.
І останнє. Людський фактор. Він в умовах Німеччини відігравав досить значну роль. Багато людей, у т. ч. і в керівних колах не бажали змиритися з тим, що сталося. Вони хотіли вивести Німеччину на широку дорогу рівноправних міжнародних відносин, ці мрії не покидали їх ні на один день.
Найбільшою перепоною для вирішення цієї проблеми був Версальський мирний договір. Звідси головним завданням зовнішньої політики Німеччини на першому її етапі була боротьба правлячих політичних кіл, з боку СДПН перш за все, за послаблення тиску на Німеччину Версальського договору.
Політична опозиція (НСРП) рішуче і з кожним роком все ширше ставила питання про ліквідацію, тобто про відмову від Версальського договору в односторонньому порядку.
З нашої точки зору, недалекоглядним було рішення держав – переможниць ізолювати Німеччину, не допустити її до участі в роботі Ліги Націй. Мабуть, вони вважали, що світ і Німеччина залишиться на тому відрізку на досить довгий час. Можливо, політичні амбіції випереджали глузд тогочасних політичних лідерів Європи та Америки. Так чи інакше, сам факт такого некоректного ставлення з їх боку до Німеччини буде мати неабиякі наслідки.
Німеччина повинна була шукати і знаходити шляхи для виходу із тієї ситуації. І як тільки така можливість з’явилась, Німеччина її використала без всяких вагань. Маємо на увазі Раппальський договір з Росією про відновлення дипломатичних відносин. Договір поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Німеччиною і Росією у 20-ті роки в економічній, політичній й військовій сферах. Це був перший успіх зовнішньої політики
Відповідь:
:
Зовнішню політику Німеччини у міжвоєнний період можна поділити на два етапи:
Перший етап охоплює час з 1920 до березня 1933 рр., тобто до здобуття влади Гітлером.
Другий етап охоплює час з березня 1936 р. і до початку Другої світової війни. Це час перебування фашистів при владі.
У лекції про міжнародні відносини у міжвоєнний період ми уже аналізували ставлення, пропозиції, вимоги до Німеччини держав переможців у першій світовій війні. Зауважимо, що їх вимоги, претензії до Німеччини були цілком справедливими, адже ґрунтувались на міжнародних договорах і угодах, які випливали із того факту, що Німеччина була визнана винуватцем першої світової війни і тих руйнацій та жертв, що понесли народи з 1914 по 1918 рр. Одним словом, над Німеччиною висів "Дамоклів меч", до неї було чимало претензій, було чимало бажаючих побільше відщипнути від німецького пирога. Франція, зокрема, і чути не хотіла про можливість у перспективі самостійної активної зовнішньої політики з боку Німеччини.
Версальський мирний договір поставив Німеччину в жорсткі і досить обмежені рамки не тільки внутрішньої поведінки, але й і зовнішньої.
Давайте перейдемо до аналізу особливостей зовнішньої політики Німеччини в період з 1920 по 1933 рр., які випливали з її міжнародного статусу після Першої світової війни.
Міжнародний статус Німеччини різко змінився. Вона втратила значну частину своєї території, внаслідок чого у неї склалися нові кордони. Німеччина "не по своїй волі" перестала бути колоніальною державою. Щоб така велика європейська держава не мала колоній, (коли їх мали (і чимало) Бельгія, Португалія, Нідерланди), це був нонсенс. Це була не тільки політична образа німців, але і ущемлення їх економічних інтересів.
Німеччину позбавили світових ринків для збуту своєї продукції. З відбудовою німецької економіки і збільшенням випуску нею промислової продукції досить високої якості таке становище не могло бути терпимим. Сила любої держави в той час значною мірою визначалася силою її армії, що було адекватно досягненню нею бажаних зовнішньополітичних цілей. Можливості Німеччини і на цьому напрямку були серйозно обмежені.
І останнє. Людський фактор. Він в умовах Німеччини відігравав досить значну роль. Багато людей, у т. ч. і в керівних колах не бажали змиритися з тим, що сталося. Вони хотіли вивести Німеччину на широку дорогу рівноправних міжнародних відносин, ці мрії не покидали їх ні на один день.
Найбільшою перепоною для вирішення цієї проблеми був Версальський мирний договір. Звідси головним завданням зовнішньої політики Німеччини на першому її етапі була боротьба правлячих політичних кіл, з боку СДПН перш за все, за послаблення тиску на Німеччину Версальського договору.
Політична опозиція (НСРП) рішуче і з кожним роком все ширше ставила питання про ліквідацію, тобто про відмову від Версальського договору в односторонньому порядку.
З нашої точки зору, недалекоглядним було рішення держав – переможниць ізолювати Німеччину, не допустити її до участі в роботі Ліги Націй. Мабуть, вони вважали, що світ і Німеччина залишиться на тому відрізку на досить довгий час. Можливо, політичні амбіції випереджали глузд тогочасних політичних лідерів Європи та Америки. Так чи інакше, сам факт такого некоректного ставлення з їх боку до Німеччини буде мати неабиякі наслідки.
Німеччина повинна була шукати і знаходити шляхи для виходу із тієї ситуації. І як тільки така можливість з’явилась, Німеччина її використала без всяких вагань. Маємо на увазі Раппальський договір з Росією про відновлення дипломатичних відносин. Договір поклав початок тривалому і плідному співробітництву між Німеччиною і Росією у 20-ті роки в економічній, політичній й військовій сферах. Це був перший успіх зовнішньої політики