Слов'яни центра й сходу Європи в 454 - 560 р. переживали епоху відносного благоденства через відсутність зазіхань на їхні землі з боку кочівників сходу й прагнення германців опанувати територіями полеглої Західно-Римської імперії. Район, зайнятий пам'ятками археологічної культури Прага - Корчак V - VII ст., вказує на те, що слов'яни в V - VI ст. спустилися долинами рік Прут і Дністер до низов'їв Дунаю.
Одночасно слов'яни-анти, які створили археологічну культуру Прага - Пеньковка V - VII ст., просунулися з території правобережного Подніпров'я на землі сучасної Румунії й також вийшли на дунайський рубіж Східно-Римської імперії ромеїв.
У другій половині VI ст. у долину Дунаю ввірвалися орди аварів. Із приходом нової хвилі войовничих тюркських кочівників епоха благоденства для слов'ян центра й сходу Європи завершилася й почалася довга боротьба за виживання з жорстокими й численними супротивниками. Поширення християнства, на думку Святополка, мало сприяти згуртуванню слов'янського населення в межах єдиної держави І все ж Велико-моравське князівство, попри свої великі розміри й воєнні успіхи, не було міцним державно-політичним утворенням. Частина князівських династій, які зберігались у державі Святополка, знемагали під його владою й тими матеріальними зобов'язаннями, які лягли на їхні плечі. Після смерті Святополка Велико-моравське князівство поділили між собою його сини. Моймир II став великим князем, а Святополк II став княжити в Паннонії та словацьких землях. З цієї ситуації скористався Арнульф. Він підтримав Святополка II, який змагався з братом. Згодом угорці загарбали Паннонію. У 895 р. від Моравії відокремилася Чехія, а у 897 р. - землі лужицьких сербів.
Незважаючи на територіальні втрати й несприятливі зовнішні умови, Велико-моравське князівство намагалося подолати кризу, викликану міжусобицями та німецькою експансією, і залишалося досить значним державним утворенням.
Моймир II зробив спробу запровадити у князівстві самостійну церковну організацію. Моравським і словацьким землям угорське завоювання завдало великої шкоди. Припинилися зв'язки між землями, що входили до Великої Моравії, порушилися також культурні й економічні контакти між західними і південними слов'янами. Паннонські слов'яни внаслідок завоювання опинилися в лешатах процесів створення мадярами власної держави. Водночас слов'янське населення чеських та моравських земель згодом об'єдналося в рамках Давньочеської держави.
Таким чином порушилася єдність історичних доль слов’янського населення Великої Моравії. Процес формування єдиної народності на базі чехоморавських і словацьких племен, а також паннонських слов'ян не дістав свого-продовження. Паннонських слов'ян асимілювали прийшлі мадяри. Історичний розвиток чехоморавських племен сприяв формуванню чеської народності, поруч з якою зароджувалася словацька.
Слов'яни центра й сходу Європи в 454 - 560 р. переживали епоху відносного благоденства через відсутність зазіхань на їхні землі з боку кочівників сходу й прагнення германців опанувати територіями полеглої Західно-Римської імперії. Район, зайнятий пам'ятками археологічної культури Прага - Корчак V - VII ст., вказує на те, що слов'яни в V - VI ст. спустилися долинами рік Прут і Дністер до низов'їв Дунаю.
Одночасно слов'яни-анти, які створили археологічну культуру Прага - Пеньковка V - VII ст., просунулися з території правобережного Подніпров'я на землі сучасної Румунії й також вийшли на дунайський рубіж Східно-Римської імперії ромеїв.
У другій половині VI ст. у долину Дунаю ввірвалися орди аварів. Із приходом нової хвилі войовничих тюркських кочівників епоха благоденства для слов'ян центра й сходу Європи завершилася й почалася довга боротьба за виживання з жорстокими й численними супротивниками. Поширення християнства, на думку Святополка, мало сприяти згуртуванню слов'янського населення в межах єдиної держави І все ж Велико-моравське князівство, попри свої великі розміри й воєнні успіхи, не було міцним державно-політичним утворенням. Частина князівських династій, які зберігались у державі Святополка, знемагали під його владою й тими матеріальними зобов'язаннями, які лягли на їхні плечі. Після смерті Святополка Велико-моравське князівство поділили між собою його сини. Моймир II став великим князем, а Святополк II став княжити в Паннонії та словацьких землях. З цієї ситуації скористався Арнульф. Він підтримав Святополка II, який змагався з братом. Згодом угорці загарбали Паннонію. У 895 р. від Моравії відокремилася Чехія, а у 897 р. - землі лужицьких сербів.
Незважаючи на територіальні втрати й несприятливі зовнішні умови, Велико-моравське князівство намагалося подолати кризу, викликану міжусобицями та німецькою експансією, і залишалося досить значним державним утворенням.
Моймир II зробив спробу запровадити у князівстві самостійну церковну організацію.
Моравським і словацьким землям угорське завоювання завдало великої шкоди. Припинилися зв'язки між землями, що входили до Великої Моравії, порушилися також культурні й економічні контакти між західними і південними слов'янами. Паннонські слов'яни внаслідок завоювання опинилися в лешатах процесів створення мадярами власної держави. Водночас слов'янське населення чеських та моравських земель згодом об'єдналося в рамках Давньочеської держави.
Таким чином порушилася єдність історичних доль слов’янського населення Великої Моравії. Процес формування єдиної народності на базі чехоморавських і словацьких племен, а також паннонських слов'ян не дістав свого-продовження. Паннонських слов'ян асимілювали прийшлі мадяри. Історичний розвиток чехоморавських племен сприяв формуванню чеської народності, поруч з якою зароджувалася словацька.