Грушевський найбільш відомий як автор «Історії України-Руси» - десятитомной монографії, що стала основним працею в історії україністики і спричинила гострі наукові суперечки. Він відстоював тезу про відособленість слов'янського населення на території нинішньої України, починаючи з середини I тисячоліття нашої ери, таким чином, Грушевський стверджував концепцію нерозривного етнокультурного розвитку в регіоні, яке, на його думку, в кінцевому підсумку призвело до формування особливого етносу, відмінного від інших східних слов'ян. Згідно з концепцією Грушевського, Київська Русь розглядалася як форма української державності, тобто як «Україна-Русь». Спираючись на дане історіографічна допущення, Грушевський, з одного боку, проголошував етногенетичну відмінність українського і російського народів і принципова розбіжність векторів їх розвитку, а з іншого боку, постулював державну спадкоємність українців як гегемона щодо Київської Русі [6]. При цьому політика збирання російських земель від Івана III до Катерини II розглядалася Грушевським як суто негативне явище.
Відповідь:
Грушевський найбільш відомий як автор «Історії України-Руси» - десятитомной монографії, що стала основним працею в історії україністики і спричинила гострі наукові суперечки. Він відстоював тезу про відособленість слов'янського населення на території нинішньої України, починаючи з середини I тисячоліття нашої ери, таким чином, Грушевський стверджував концепцію нерозривного етнокультурного розвитку в регіоні, яке, на його думку, в кінцевому підсумку призвело до формування особливого етносу, відмінного від інших східних слов'ян. Згідно з концепцією Грушевського, Київська Русь розглядалася як форма української державності, тобто як «Україна-Русь». Спираючись на дане історіографічна допущення, Грушевський, з одного боку, проголошував етногенетичну відмінність українського і російського народів і принципова розбіжність векторів їх розвитку, а з іншого боку, постулював державну спадкоємність українців як гегемона щодо Київської Русі [6]. При цьому політика збирання російських земель від Івана III до Катерини II розглядалася Грушевським як суто негативне явище.