Василь Симиренко – меценат українського книговидання
18 січня 2011 · Ганна Іванівна Білоцерківська · наукова конференція «Українська писемність та мова у манускриптах і друкарстві»
Відданість Василя Федоровича Україні, його гарячий патріотизм складали зміст цілого його життя… кожного його вчинку, кожного його кроку
В.Леонтович
Славна і трагічна історія роду Симиренків, що став по суті провідником національної ідеї у рідному краї. Доброчинність, безкорислива до людям, які того потребували, була властива багатьом його представникам. Серед Симиренків широкому загалу більш відоме ім'я Платона Симиренка, що профінансував останнє прижиттєве видання "Кобзаря" Тараса Шевченка, представлене у постійній експозиції Музею книги. Та найвидатнішим меценатом у родині став Василь Федорович Симиренко. Не один куточок експозиції Музею періоду історії книги ХІХ – початку ХХ століття нагадує його ім'я. Але донедавна про це не знали належним чином навіть науковці Музею.
Після революції 1917 р. у вітчизняній пресі ніде не згадувалося про внесок В. Симиренка не лише в економічне, але й в духовне відродження України, на чому неодноразово наголошували у своїх працях сучасні дослідники. На щастя, лишилися спогади та видання, профінансовані В.Ф.Симиренком, які допомагають скласти по фрагментах цілісну картину Симиренківських благодіянь. Тому невипадково виникла думка про створення виставки до 175-річчя з дня народження В.Ф.Симиренка, яка легко поєдналася з постійною музейною експозицією. Він ввійшов в історію України як "найвидатніший, найщиріший українець з-поміж так званих "буржуїв", який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї щирої душі, а й до глибини своєї кишені" . Ім'ям видатного язичницького бога, Великим Хорсом, називали Василя Федоровича найвидатніші його сучасники. Він вважав першим і найважливішим своїм обов'язком матеріально підтримувати український національний рух. "Ще замолоду склавши обіцянку давати одну десяту частину своїх прибутків на українську справу, виконував її до кінця свого життя". Василь Симиренко говорив про українських письменників та громадських діячів: "Вони тямляться на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю заробляти гроші, то й мушу заробляти їх для України… А нащо б я силувався так заробляти, якби для України не були б потрібні гроші, я б стільки не працював".
За життя Василь Федорович забороняв афішувати його субсидування. Як тоді часто говорили, що "…Все це робилося так, що його ім'я залишалося десь у тумані…" Ім'я жертводавця лишалось нерозкритим, і знали його під іменем Хорса, а вислів "Хорс засіяв" означав, що передано нові кошти на чергову українську справу. Тому спроби перелічити все, що було зроблено Симиренком для різних культурних заходів – то марна річ ( зазначав В.Науменко у прощальному слові).
Микола Артёмович Терещенко
Василь Симиренко – меценат українського книговидання
18 січня 2011 · Ганна Іванівна Білоцерківська · наукова конференція «Українська писемність та мова у манускриптах і друкарстві»
Відданість Василя Федоровича Україні, його гарячий патріотизм складали зміст цілого його життя… кожного його вчинку, кожного його кроку
В.Леонтович
Славна і трагічна історія роду Симиренків, що став по суті провідником національної ідеї у рідному краї. Доброчинність, безкорислива до людям, які того потребували, була властива багатьом його представникам. Серед Симиренків широкому загалу більш відоме ім'я Платона Симиренка, що профінансував останнє прижиттєве видання "Кобзаря" Тараса Шевченка, представлене у постійній експозиції Музею книги. Та найвидатнішим меценатом у родині став Василь Федорович Симиренко. Не один куточок експозиції Музею періоду історії книги ХІХ – початку ХХ століття нагадує його ім'я. Але донедавна про це не знали належним чином навіть науковці Музею.
Після революції 1917 р. у вітчизняній пресі ніде не згадувалося про внесок В. Симиренка не лише в економічне, але й в духовне відродження України, на чому неодноразово наголошували у своїх працях сучасні дослідники. На щастя, лишилися спогади та видання, профінансовані В.Ф.Симиренком, які допомагають скласти по фрагментах цілісну картину Симиренківських благодіянь. Тому невипадково виникла думка про створення виставки до 175-річчя з дня народження В.Ф.Симиренка, яка легко поєдналася з постійною музейною експозицією. Він ввійшов в історію України як "найвидатніший, найщиріший українець з-поміж так званих "буржуїв", який захоплювався українською справою не тільки до глибини своєї щирої душі, а й до глибини своєї кишені" . Ім'ям видатного язичницького бога, Великим Хорсом, називали Василя Федоровича найвидатніші його сучасники. Він вважав першим і найважливішим своїм обов'язком матеріально підтримувати український національний рух. "Ще замолоду склавши обіцянку давати одну десяту частину своїх прибутків на українську справу, виконував її до кінця свого життя". Василь Симиренко говорив про українських письменників та громадських діячів: "Вони тямляться на громадських справах, хай їх і роблять, а я тямлю заробляти гроші, то й мушу заробляти їх для України… А нащо б я силувався так заробляти, якби для України не були б потрібні гроші, я б стільки не працював".
За життя Василь Федорович забороняв афішувати його субсидування. Як тоді часто говорили, що "…Все це робилося так, що його ім'я залишалося десь у тумані…" Ім'я жертводавця лишалось нерозкритим, і знали його під іменем Хорса, а вислів "Хорс засіяв" означав, що передано нові кошти на чергову українську справу. Тому спроби перелічити все, що було зроблено Симиренком для різних культурних заходів – то марна річ ( зазначав В.Науменко у прощальному слові).