ответ:ежа, або смуга осілості— територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена імперським урядом з метою запобігання проникнення їх у великоросійські губернії і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. У 1791 р. після скарг московського і смоленського купецтва та звинувачення євреїв у «підриві торгівлі» Катерина II визначила особливим списком місцевості, за межами яких представникам цієї національності не дозволялося проживати.[1][2][3].[джерело?]
Смуга осілості була одним із порушень прав людини, зокрема права на вільний вибір місця проживання.
Водночас — це також система преференційних і заохочувальних юридичних норм, що надавали право повсюдного мешкання в Російській імперії окремим («корисним» в очах центральної влади) групам єврейського населення, чий досвід мав слугувати прикладом для наслідування єврейському загалові[4].
Вперше смуга осілості була визначена відповідно до указу 1791 року. До неї увійшли Катеринославська, Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Полтавська, Мінська, Віленська, Бессарабська, Астраханська та Кавказька губернії, а також Курляндія. Оскільки три останні в 1829 та 1835 роках були виключені з числа регіонів, де євреї могли б селитися[3], то вони зосереджувалися переважно в західних губерніях та в Україні[1].
За Миколи І євреї були обмежені у праві проживання в містах. Їм не дозволялося селитися в Києві, Миколаєві, Севастополі та в козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох містах виникли спеціальні квартали, в яких мали мешкати лише євреї.
Єврейське населення в українських губерніях смуги осілості у другій половині XIX століття постійно зростало і на 1880 рік становило понад 1,5 мільйонів осіб, або ж більше половини загальної їх кількості в смузі осілості всієї Росії, та половина єврейського населення України мешкала у містечках[5]. На початку XX століття смуга осілості залишалася, але багато євреїв уже мешкали за її межами. Проіснувала до 1917 року.
ответ:ежа, або смуга осілості— територія компактного проживання євреїв у Російській імперії, визначена імперським урядом з метою запобігання проникнення їх у великоросійські губернії і захисту російського підприємництва від єврейської конкуренції. У 1791 р. після скарг московського і смоленського купецтва та звинувачення євреїв у «підриві торгівлі» Катерина II визначила особливим списком місцевості, за межами яких представникам цієї національності не дозволялося проживати.[1][2][3].[джерело?]
Смуга осілості була одним із порушень прав людини, зокрема права на вільний вибір місця проживання.
Водночас — це також система преференційних і заохочувальних юридичних норм, що надавали право повсюдного мешкання в Російській імперії окремим («корисним» в очах центральної влади) групам єврейського населення, чий досвід мав слугувати прикладом для наслідування єврейському загалові[4].
Вперше смуга осілості була визначена відповідно до указу 1791 року. До неї увійшли Катеринославська, Київська, Волинська, Подільська, Херсонська, Таврійська, Чернігівська, Полтавська, Мінська, Віленська, Бессарабська, Астраханська та Кавказька губернії, а також Курляндія. Оскільки три останні в 1829 та 1835 роках були виключені з числа регіонів, де євреї могли б селитися[3], то вони зосереджувалися переважно в західних губерніях та в Україні[1].
За Миколи І євреї були обмежені у праві проживання в містах. Їм не дозволялося селитися в Києві, Миколаєві, Севастополі та в козацьких і державних селах Полтавщини. У багатьох містах виникли спеціальні квартали, в яких мали мешкати лише євреї.
Єврейське населення в українських губерніях смуги осілості у другій половині XIX століття постійно зростало і на 1880 рік становило понад 1,5 мільйонів осіб, або ж більше половини загальної їх кількості в смузі осілості всієї Росії, та половина єврейського населення України мешкала у містечках[5]. На початку XX століття смуга осілості залишалася, але багато євреїв уже мешкали за її межами. Проіснувала до 1917 року.
Объяснение: