В архітектурі України 2-ї половини XVI — 1-ї половини XVII ст. поширилися стилі ренесанс і раннє бароко, породжені епохою Відродження — наступним періодом у культурному й духовному розвитку Європи. На зміну аскетичному світогляду середньовіччя приходить гуманізм з його ідеалами гармонійно розвиненої особи. Характер історичного перевороту позначився на змісті й формах архітектури. На відміну від середньовіччя, в архітектурі якого для вираження духовності зосереджувалися на вирішенні внутрішнього простору, потрібно було зробити людяними як інтер'єри, так і зовнішні об'єми. Для цього звернулися до спадщини античного світу, коли застосовувались ордерні форми, співрозмірні й органічно узгоджені з реальними розмірами людини. Тому основою ренесансного пластичного й просторового мислення стало органічне поєднання античної й середньовічної культур. Вперше після античних часів з'явилися трактати, присвячені архітектурі. Формується новий тип зодчого і митця, який працює за індивідуальним замовленням. Потреба в оновленні архітектурної мови в усіх європейських народів та інтенсивне спілкування з Італією — батьківщиною Відродження — зумовили широке проникнення ренесансних форм на північ від Альп. Такі форми засвоювались відповідно до автохтонних мистецьких традицій. Внаслідок цього архітектура кожної з країн набула специфічних рис, які відобразили особливості власного національного відродження
