Спа́рта (дор. Σπάρτα; атт. Σπάρτη), або Лакедемон (грец. Λακεδαίμων)[1][2] — місто-держава Стародавньої Греції, найсильніше на Пелопонеському півострові, яке існувало в області Лаконії. Конкурувало з Афінами. Згідно з переказом, політичний устрій Спарти запровадив у VIII столітті до н. е. законодавець Лікург в усній постанові «Велика Ретра».
Объяснение:
арі Спарти — правителі давньогрецького полісу Спарта. Ще в ахейську добу у спартанській державі склалась диархія, коли, після завоювання Пелопоннесу дорійцями, Лаконія, найменш родюча і незначна область, внаслідок обману при жеребкуванні, дісталася неповнолітнім синам-близнюкам Арістодема — Еврісфену і Проклу. Втім існують й інші версії походження двоєвладдя.
Відтак у Спарті одночасно правили два царі, один з яких походив з династії Агіадів (за іменем Агіада, сина Еврісфена), інший — з династії Евріпонтидів (за іменем Евріпонта, онука Прокла). Царі мали право одноосібно приймати будь-які рішення, що впливали на долю держави, не узгоджуючи їх з другим царем, що дозволяло уникнути концентрації влади в одних руках.
Спа́рта (дор. Σπάρτα; атт. Σπάρτη), або Лакедемон (грец. Λακεδαίμων)[1][2] — місто-держава Стародавньої Греції, найсильніше на Пелопонеському півострові, яке існувало в області Лаконії. Конкурувало з Афінами. Згідно з переказом, політичний устрій Спарти запровадив у VIII столітті до н. е. законодавець Лікург в усній постанові «Велика Ретра».
Объяснение:
арі Спарти — правителі давньогрецького полісу Спарта. Ще в ахейську добу у спартанській державі склалась диархія, коли, після завоювання Пелопоннесу дорійцями, Лаконія, найменш родюча і незначна область, внаслідок обману при жеребкуванні, дісталася неповнолітнім синам-близнюкам Арістодема — Еврісфену і Проклу. Втім існують й інші версії походження двоєвладдя.
Відтак у Спарті одночасно правили два царі, один з яких походив з династії Агіадів (за іменем Агіада, сина Еврісфена), інший — з династії Евріпонтидів (за іменем Евріпонта, онука Прокла). Царі мали право одноосібно приймати будь-які рішення, що впливали на долю держави, не узгоджуючи їх з другим царем, що дозволяло уникнути концентрації влади в одних руках.