Наприкінці Х ст. у Франції відбулася зміна династії. Останніх Каролінгів спіткала таж доля, що їх попередників Меровінгів. Засновником нової династі став один з нащадків графа паризького Еда, що уславив своє ім`я під час захисту міста від норманів – Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987-1328 рр.).
Правління нової династії почалося, коли Франціїя переживала скрутні часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і визнавалися лише “першими серед рівних”. Король не був навіть найсильнішим серед інших феодалів. Господарем він був лише у своїх власних володіннях — королівському домені — герцогстві Іль-де-Франс. Це була вузька смужка земель, що простягалися вздовж річок Сени і Луари від Парижа до Орлеана і з усіх боків оточувалися володіннями інших феодалів. Інші герцоги та графи часто володіли більшими землями, ніж король, і не поступалися йому силою. Та навіть у власному домені королю доводилося вести наполегливу боротьбу проти свавільних баронів, які засіли у замках і не дуже боялися свого сеньйора.
Представники нової династії не бажали миритися з таким станом речей і у першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.
Період правління Капетінгів співпав з часом коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримувався міжусобними війнами і свавіллям феодалів. Тому селяни, ремісники і купці були зацікавлені у сильній королівській владі, яка об’єднала б країну і поклала б край свавіллю феодалів. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, своєю чергою, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.
Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни втікали до міст, інші — звільняли селян від залежності і вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того, щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам потрібна була сильна центральна влада. Вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості у короля.
Церква теж стала на бік короля. Вона засуджувала безглузді міжусобні війни в країні, під час яких гинули тисячі людей. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.
Наприкінці Х ст. у Франції відбулася зміна династії. Останніх Каролінгів спіткала таж доля, що їх попередників Меровінгів. Засновником нової династі став один з нащадків графа паризького Еда, що уславив своє ім`я під час захисту міста від норманів – Гуго Капет. Так у Франції розпочалося правління нової династії Капетингів (987-1328 рр.).
Правління нової династії почалося, коли Франціїя переживала скрутні часи феодальної роздробленості. Перші Капетинги не мали майже ніякої влади і визнавалися лише “першими серед рівних”. Король не був навіть найсильнішим серед інших феодалів. Господарем він був лише у своїх власних володіннях — королівському домені — герцогстві Іль-де-Франс. Це була вузька смужка земель, що простягалися вздовж річок Сени і Луари від Парижа до Орлеана і з усіх боків оточувалися володіннями інших феодалів. Інші герцоги та графи часто володіли більшими землями, ніж король, і не поступалися йому силою. Та навіть у власному домені королю доводилося вести наполегливу боротьбу проти свавільних баронів, які засіли у замках і не дуже боялися свого сеньйора.
Представники нової династії не бажали миритися з таким станом речей і у першій половині XII ст. королі почали поступово посилювати свою владу, спираючись на підтримку різних верств населення Франції.
Період правління Капетінгів співпав з часом коли Франція, як і вся Європа, переживала господарське піднесення. Успішно розвивалися сільське господарство, ремесла, зростали міста. Проте розвиток стримувався міжусобними війнами і свавіллям феодалів. Тому селяни, ремісники і купці були зацікавлені у сильній королівській владі, яка об’єднала б країну і поклала б край свавіллю феодалів. Королі вміло використовували такі ситуації та підтримували міста, захищали їх у боротьбі проти феодалів. Міста, своєю чергою, допомагали королю приборкувати непокірних васалів.
Із розвитком господарства відносини між феодалами і селянами швидко змінювалися. Одні феодали намагалися примусити селян платити більше, і невдоволені селяни втікали до міст, інші — звільняли селян від залежності і вимагали лише регулярної сплати грошей. Для того, щоб утримати в покорі вільних селян і відшукати втікачів, дрібним і середнім феодалам потрібна була сильна центральна влада. Вони почали підтримувати короля. Дехто з дрібних рицарів, невдоволених своїми сеньйорами, також шукав справедливості у короля.
Церква теж стала на бік короля. Вона засуджувала безглузді міжусобні війни в країні, під час яких гинули тисячі людей. Спираючись на підтримку міщан, дрібних і середніх феодалів та церкви, французькі королі розпочали боротьбу за об’єднання країни.