Після смерті Леніна у 1924 році, розпочалася боротьба між його наступниками за лідерство в партії. Спочатку трійка союзників Сталін, Зінов'єв та Каменєв позбавилася Лева Троцького. Потім Сталін, разом іншою трійкою союзників, Бухаріним, Риковим та Томським, розібралися з Зінов'євим та Каменєвим. Потім Сталін розправився з Бухаріним, Риковим та Томським. І так до кінця життя. Радянський Союз чекала важка і болісна епоха утвердження тоталітарного режиму.
Один з перших в Україні був політичний процес у справі "Спілки визволення України" (СВУ), за яким на лаві підсудних опинилося 45 осіб, в основному представники української інтелігенції. Їх звинувачували в підготовці терористичних актів, у шкідництві, намаганні повалити радянську владу, відокремити Україну від СРСР, сприянні іноземній інтервенції в Україні. Це був справжній політичний спектакль над невинними діячами української культури. Всі звинувачення ґрунтувалися на зізнанні підставних свідків, які перебували на лаві підсудних. Ніяких документальних, речових доказів, які підтверджували б існування СВУ, суд не одержав. За вироком суду "члени СВУ" отримали різні строки ув’язнення, але і після цього "філіали СВУ" продовжували розкривати ДПУ в інших містах України, що спричинило нові хвилі репресій.
Новий виток репресій почався у 1933 році. Приховати таке масштабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було не можливо, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на "шкідників" - перед усім фахівців сільського господарства.
Так наприкінці 20-х на початку 30-х років, в умовах утвердження тоталітаризму, в партійно-державній політиці намітилося посилення репресивних заходів щодо інтелігенції. На думку влади, інтелігенція старої генерації вже виконала свою місію. Промисловість була відбудована, індустріалізації потребувала людей нового типу, з психологією, яка не передбачала сумнівів щодо доцільності партійно-державних директив, а виявляла готовність виконувати їх будь-якою ціною. До того ж політика підготовки кадрів технічної інтелігенції, в основі якої був класовий принцип, дала свої результати. Серед кадрів технічної інтелігенції стало менше спеціалістів старої генерації, збільшилась кількість "молодих інженерів".
Посилення тоталітарного режиму передбачало ліквідацію верст населення, які могли критикувати існуючий лад. Владі не потрібна була інтелігенція як носій демократичних традицій. Їй необхідні були люди, які повністю підтримували б її політику, не розмірковуючи щодо її доцільності.
Найжорстокішим щодо репресій був 1937 рік. Суттєво змінилася спрямованість репресій. Якщо наприкінці 20-х – на початку 30-х років вони, в основному були спрямовані проти непманів, "куркулів", старої інтелігенції, то у 1935-1936 р. р. – проти учасників колишньої опозиції, ухилів, небільшовистських партій. З 1937 року репресії захопили широкий загал партійних радянських працівників, командний склад армії, господарників.
Після смерті Леніна у 1924 році, розпочалася боротьба між його наступниками за лідерство в партії. Спочатку трійка союзників Сталін, Зінов'єв та Каменєв позбавилася Лева Троцького. Потім Сталін, разом іншою трійкою союзників, Бухаріним, Риковим та Томським, розібралися з Зінов'євим та Каменєвим. Потім Сталін розправився з Бухаріним, Риковим та Томським. І так до кінця життя. Радянський Союз чекала важка і болісна епоха утвердження тоталітарного режиму.
Один з перших в Україні був політичний процес у справі "Спілки визволення України" (СВУ), за яким на лаві підсудних опинилося 45 осіб, в основному представники української інтелігенції. Їх звинувачували в підготовці терористичних актів, у шкідництві, намаганні повалити радянську владу, відокремити Україну від СРСР, сприянні іноземній інтервенції в Україні. Це був справжній політичний спектакль над невинними діячами української культури. Всі звинувачення ґрунтувалися на зізнанні підставних свідків, які перебували на лаві підсудних. Ніяких документальних, речових доказів, які підтверджували б існування СВУ, суд не одержав. За вироком суду "члени СВУ" отримали різні строки ув’язнення, але і після цього "філіали СВУ" продовжували розкривати ДПУ в інших містах України, що спричинило нові хвилі репресій.
Новий виток репресій почався у 1933 році. Приховати таке масштабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було не можливо, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на "шкідників" - перед усім фахівців сільського господарства.
Так наприкінці 20-х на початку 30-х років, в умовах утвердження тоталітаризму, в партійно-державній політиці намітилося посилення репресивних заходів щодо інтелігенції. На думку влади, інтелігенція старої генерації вже виконала свою місію. Промисловість була відбудована, індустріалізації потребувала людей нового типу, з психологією, яка не передбачала сумнівів щодо доцільності партійно-державних директив, а виявляла готовність виконувати їх будь-якою ціною. До того ж політика підготовки кадрів технічної інтелігенції, в основі якої був класовий принцип, дала свої результати. Серед кадрів технічної інтелігенції стало менше спеціалістів старої генерації, збільшилась кількість "молодих інженерів".
Посилення тоталітарного режиму передбачало ліквідацію верст населення, які могли критикувати існуючий лад. Владі не потрібна була інтелігенція як носій демократичних традицій. Їй необхідні були люди, які повністю підтримували б її політику, не розмірковуючи щодо її доцільності.
Найжорстокішим щодо репресій був 1937 рік. Суттєво змінилася спрямованість репресій. Якщо наприкінці 20-х – на початку 30-х років вони, в основному були спрямовані проти непманів, "куркулів", старої інтелігенції, то у 1935-1936 р. р. – проти учасників колишньої опозиції, ухилів, небільшовистських партій. З 1937 року репресії захопили широкий загал партійних радянських працівників, командний склад армії, господарників.
Объяснение: