У середні віки населення залежало від природно-кліматичних умов не менше, ніж у стародавні часи. Особливості природи підказували йому, які житла й поселення треба будувати, яким транспортом ― водним чи сухопутним ― користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав розвиток землеробства й тваринництва, міст і торгівлі, навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних широт помітно відрізнялися від пристрасних жителів півдня, гірські народи ― від степовиків тощо).
Дуже важливу роль відігравав у житті середньовічної людини ландшафт. Рівнинний спонукав до будівництва сіл, порізаний змушував людей оселятися невеликими хуторами.
Виходи до морів та океанів, наявність зручних бухт, густа мережа повноводних рік сприяли розвитку мореплавства, рибальства, налагодження торгових зв’язків між країнами. Усю Європу вкривали густі ліси, без яких середньовічна людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною, годував медом диких бджіл, ягодами тощо.
Населення Європи своїм господарюванням поволі змінювало довкілля, причому не завжди на краще.
У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти, слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї тощо). У V–XI ст. племена і народності Європи дуже перемішалися між собою. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами.
Склад і кількість населення в Європі змінювалися також через страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Найстрашнішою хворобою залишалася чума ― «чорна смерть», яка вразила Європу в 1347–1349 р. і викосила в окремих країнах від чверті до половини населення.
Наприкінці ХІ ст. населення середньовічної Європи вперше розпочало колонізацію ― заселення й освоєння нових земель, що підштовхувалося загрозою голоду. Люди вирубували ліси, освоювали болота і перетворювали їх на родючі поля. Сеньйори розуміли, що освоєння нових земель зумовить приріст населення, тому вони заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від податків і повинностей.
Внутрішня колонізація в Європі в ХІ–ХІІІ ст. мала великі позитивні наслідки. За кілька століть наполегливої праці на місці Європи лісів поступово виникла нова Європа полів.
Объяснение:
У середні віки населення залежало від природно-кліматичних умов не менше, ніж у стародавні часи. Особливості природи підказували йому, які житла й поселення треба будувати, яким транспортом ― водним чи сухопутним ― користуватися, які виробляти знаряддя праці. Від ландшафту і клімату залежав розвиток землеробства й тваринництва, міст і торгівлі, навіть характер самої людини (спокійні, стримані жителі північних широт помітно відрізнялися від пристрасних жителів півдня, гірські народи ― від степовиків тощо).
Дуже важливу роль відігравав у житті середньовічної людини ландшафт. Рівнинний спонукав до будівництва сіл, порізаний змушував людей оселятися невеликими хуторами.
Виходи до морів та океанів, наявність зручних бухт, густа мережа повноводних рік сприяли розвитку мореплавства, рибальства, налагодження торгових зв’язків між країнами. Усю Європу вкривали густі ліси, без яких середньовічна людина була б безпорадною. Ліс забезпечував її деревиною, годував медом диких бджіл, ягодами тощо.
Населення Європи своїм господарюванням поволі змінювало довкілля, причому не завжди на краще.
У середні віки Європу населяли греки, романські народності, кельти, фракійці, германці, балти, слов’яни, угро-фіни, а також азіатські та африканські меншини (араби, євреї тощо). У V–XI ст. племена і народності Європи дуже перемішалися між собою. Знало європейське середньовіччя й переселення цілих народів. Такі переселення називаються міграціями, або міграційними рухами.
Склад і кількість населення в Європі змінювалися також через страшні епідемії, майже безперервні війни та часті голодомори. Найстрашнішою хворобою залишалася чума ― «чорна смерть», яка вразила Європу в 1347–1349 р. і викосила в окремих країнах від чверті до половини населення.
Наприкінці ХІ ст. населення середньовічної Європи вперше розпочало колонізацію ― заселення й освоєння нових земель, що підштовхувалося загрозою голоду. Люди вирубували ліси, освоювали болота і перетворювали їх на родючі поля. Сеньйори розуміли, що освоєння нових земель зумовить приріст населення, тому вони заохочували селян до обробітку цілинних земель, звільняючи їх на певний термін від податків і повинностей.
Внутрішня колонізація в Європі в ХІ–ХІІІ ст. мала великі позитивні наслідки. За кілька століть наполегливої праці на місці Європи лісів поступово виникла нова Європа полів.