Селянство — найнижчий стан у соціальній структурі феодального суспільства, але важливий і необхідний. Селяни перебували поза феодальною ієрархією, вважалися не васалами, а підданими.
Життя в середньовічній Європі було сповнене небезпек, і селянинові доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін на це сеньйор присвоював право на землю селянина і примушував його відбувати повинності — сплачувати оброк чи відробляти панщину. Панщиною називались усі дармові роботи селян у господарстві сеньйора. Вони обробляли панські поля, будували і лагодили його будинок, комори і мости, чистили ставки, ловили рибу. Оброк — частина продуктів (зерно, худоба, птиця тощо), яку селянин зобов'язаний був сплачувати своєму сеньйору.
Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Тільки по деякі товари, зокрема по сіль чи залізо, доводилося вирушати до місць, де вони вироблялись, і там обмінювати їх на продукти своєї праці. Гроші у селян були рідкістю. Крім того, селянин був і особисто залежним: сеньйор судив його своїм судом. Але на середньовічному Заході він все ж таки не був безправним і виключеним із системи права. Якщо селянин справно виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому у користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури.
Усі ці обмеження свободи протягом тривалого часу не сприймалися селянами як надто обтяжливі. Розміри повинностей та оброку, що не змінювалися століттями, були могутньою регуляційною силою середньовіччя, з якою рахувалися всі. Будь-які відхилення від традицій призводили до прояву невдоволення або до виступів селян.
Селянство — найнижчий стан у соціальній структурі феодального суспільства, але важливий і необхідний. Селяни перебували поза феодальною ієрархією, вважалися не васалами, а підданими.
Життя в середньовічній Європі було сповнене небезпек, і селянинові доводилося шукати захисту в могутнього сеньйора. В обмін на це сеньйор присвоював право на землю селянина і примушував його відбувати повинності — сплачувати оброк чи відробляти панщину. Панщиною називались усі дармові роботи селян у господарстві сеньйора. Вони обробляли панські поля, будували і лагодили його будинок, комори і мости, чистили ставки, ловили рибу. Оброк — частина продуктів (зерно, худоба, птиця тощо), яку селянин зобов'язаний був сплачувати своєму сеньйору.
Господарство селянина за своїм характером було натуральним, тобто все необхідне для життя вироблялося на місці: від продуктів харчування до ремісничих виробів. Тільки по деякі товари, зокрема по сіль чи залізо, доводилося вирушати до місць, де вони вироблялись, і там обмінювати їх на продукти своєї праці. Гроші у селян були рідкістю. Крім того, селянин був і особисто залежним: сеньйор судив його своїм судом. Але на середньовічному Заході він все ж таки не був безправним і виключеним із системи права. Якщо селянин справно виконував повинності, сеньйор не міг відмовити йому у користуванні земельною ділянкою, на якій працювали його пращури.
Усі ці обмеження свободи протягом тривалого часу не сприймалися селянами як надто обтяжливі. Розміри повинностей та оброку, що не змінювалися століттями, були могутньою регуляційною силою середньовіччя, з якою рахувалися всі. Будь-які відхилення від традицій призводили до прояву невдоволення або до виступів селян.