У культурному аспекті в історії Візантії можна виділити шість періодів.
Перший (IV-кінець VII ст.) – боротьба віджитої цивілізації рабовласницького суспільства, в надрах якого вже народжуються елементи феодалізму, з новою ідеологією; християнська церква не тільки бореться з античною культурою, але й прагне надати класичній спадщині богословське забарвлення, переробивши його в дусі християнської теології.
Другий (кінець VII-середина IX ст.) – культурний занепад внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі, загальної аграризації, економічної стагнації.
Третій (середина ІХ-Х ст.) – нове культурне піднесення в Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні міста. Період "Македонського відродження".
Четвертий (ХІ-ХІІ ст.) – найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом візантійських міст і пов’язаний з епохою правління династії Комнінів.
П¢ятий (кінець ХІІ-ХІІІ ст.) – смуга культурного занепаду, пов’язаного з економічною і політичною деградацією імперії наприкінці ХІІ ст., погіршеного захопленням і варварським пограбуванням Константинополя хрестоносцями в 1204 р.
Шостий (ХІV - початок ХV ст.) – нове піднесення візантійської культури в умовах зародження гуманістичної ідеології і запеклої боротьби реакції проти паростків візантійського гуманізму, котрий залишився обмеженим: головною в ньому стала не боротьба за свободу думки, а формальне відновлення античної освіченості. Слабкість візантійського гуманізму пояснюється обмеженістю ранньокапіталістичного розвитку у Візантії.
До особливостей візантійської культури належить незначний, порівняно з Західною Європою, культурний вплив варварських племен. Разом із тим візантійська культура багато брала з античної спадщини, з культури народів, які населяли Візантію, тощо.
Перший (IV-кінець VII ст.) – боротьба віджитої цивілізації рабовласницького суспільства, в надрах якого вже народжуються елементи феодалізму, з новою ідеологією; християнська церква не тільки бореться з античною культурою, але й прагне надати класичній спадщині богословське забарвлення, переробивши його в дусі християнської теології.
Другий (кінець VII-середина IX ст.) – культурний занепад внаслідок скорочення ремісничого виробництва і торгівлі, загальної аграризації, економічної стагнації.
Третій (середина ІХ-Х ст.) – нове культурне піднесення в Константинополі, що поширилося в Х ст. на провінційні міста. Період "Македонського відродження".
Четвертий (ХІ-ХІІ ст.) – найвищий розвиток візантійської культури, зумовлений розквітом візантійських міст і пов’язаний з епохою правління династії Комнінів.
П¢ятий (кінець ХІІ-ХІІІ ст.) – смуга культурного занепаду, пов’язаного з економічною і політичною деградацією імперії наприкінці ХІІ ст., погіршеного захопленням і варварським пограбуванням Константинополя хрестоносцями в 1204 р.
Шостий (ХІV - початок ХV ст.) – нове піднесення візантійської культури в умовах зародження гуманістичної ідеології і запеклої боротьби реакції проти паростків візантійського гуманізму, котрий залишився обмеженим: головною в ньому стала не боротьба за свободу думки, а формальне відновлення античної освіченості. Слабкість візантійського гуманізму пояснюється обмеженістю ранньокапіталістичного розвитку у Візантії.
До особливостей візантійської культури належить незначний, порівняно з Західною Європою, культурний вплив варварських племен. Разом із тим візантійська культура багато брала з античної спадщини, з культури народів, які населяли Візантію, тощо.