Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.
Ім'я Костянтина (Василя) Костянтиновича Острозького (1526-16081) глибоко шанується православними в білоруських, українських і польських землях. Нащадок Рюриковичів [7. - С. 958] і князів туровських [2. - С. 46]2, київський воєвода, князь К.К. Острозький – особистість історичного масштабу, значення якої ще належить розкрити майбутнім поколінням. Вплив діяльності Острозького не обмежується 16-початком 17 століття. І сьогодні в 21 столітті, через майже п'ять століть тому, нам належить розкрити сенс здійсненого ним подвигу і з вдячністю взяти кілька корисних уроків з осмислення і формулювання цінностей церковно-культурної ідентифікації в складних історичних обставинах.
Проблема вибору культурно-історичної ідентичності князями Острозькими.
Проблема практичного вибору культурно-історичної ідентичності стояла ще перед Батьком кн. К. К. Острозького-Костянтином Івановичем Острозьким (бл. 1460-1463-1530), великим гетьманом литовським, воєводою трокським, старостою брацлавським і Вінницьким. Після того як К.і. Острозький був поранений в битві при Р. Ведроша (1500) і взятий в полон московськими військами, він навіть недовго пробув московським підданим в Сані боярина (1506-1507 рр.). Таким чином, Костянтин Іванович Острозький був активним учасником геополітичного протистояння Литви і Москви, значною подією якого стала перемога під його керівництвом в битві під Оршею в 1514 р.За великі військові заслуги (більше 60 перемог, у тому числі в битвах з татарами Кримського ханства) король двічі вшанував К. і. Острозького тріумфом, йому було подаровано багато земель4.
Однак слід підкреслити, що в умовах боротьби з німецькими лицарями, татарами, "московитами" за державно-національну самобутність і лідерство в регіоні, у Великому князівстві Литовському і (після Люблінської унії 1569) р.в Речі Посполитій зберігався стабільний релігійний мир і толерантність по відношенню до всіх християнських конфесій. Принципи релігійної свободи були закріплені в статуті ВКЛ 1588 р.і постановах Варшавської Конфедерації 1573 р., що дозволяло зміцнювати і розвивати релігійну ідентичність як православним, так і католикам, а в 16 ст. – протестантам. На наш погляд, саме віротерпима політика влади, що зрівнює в правах всі конфесії, до певного часу (другої половини 16 ст.) сприяла розвитку природної релігійності підданих і визначила наднаціональний стиль цих процесів. Перебуваючи "на краю Європи", Велике Князівство Литовське швидко і безкровно, без воєн і революцій, засвоювало авангардні європейські тенденції, які легко проникали в релігійний світ екуменічно налаштованої шляхти і магнатів: протестантизм в різних, часто радикальних, варіантах, Контрреформація, уніатство. Західноруське православ'я в цих умовах виробляло свої принципи ідентифікації та засоби захисту. Виразниками цих принципів стали князі Острозькі і, перш за все кн.К. К. Острозький.