Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини в останній третинні XIX ст. майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-х - 80-х pp. XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтовидобувної, борошномельної, спиртогорілчаної, лісопереробної, лісопереробної галузей. На цих підприємствах стали широко застосовуватися парові двигуни.
Але в економічній структурі Австро-Угорщини західноукраїнським землям відводилася роль ринку збуту готових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинутих провінцій. Західноукраїнська промисловість не могла витримати конкуренції дешевих товарів і почала занепадати. Імперський уряд фактично не вживав заходів для розвитку промисловості в Західній Україні. Західноукраїнським підприємцям не надавалися податкові пільги, якими користувалися у західних провінціях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги для вивезення з краю сировини і напівфабрикатів.
Проголошена у 1848 p. селянська реформа, головним положенням якої було скасування кріпацтва, була здійснена в 50-х pp. Уряд зробив все, щоб втрати поміщиків були мінімальними і щоб вони отримали все необхідне для пристосування до нових умов господарювання.
Після реформи Західна Україна залишалася краєм поміщицьких латифундій. Великим землевласникам, які мали 5 і більше тис. гектарів, належало понад 40% усіх земель. Незважаючи на великі залишки кріпацтва, сільське господарство Західної України у другій половині XIX ст. поступово розвивалося по-ринковому: у поміщицьких і багатих селянських господарствах працювали вільнонаймані робітники. На кінець XIX ст. на західноукраїнських землях налічувалось понад 400 тисяч постійно зайнятих і періодично найманих робітників. Усе ширше застосовувалася сільськогосподарська техніка, поглиблювалася спеціалізація районів.
Промисловість західноукраїнських земель під владою Австро-Угорщини в останній третинні XIX ст. майже цілком перебувала в руках іноземних капіталістів (німецьких, австрійських, канадських). Протягом 70-х - 80-х pp. XIX ст. тут також відбувався інтенсивний процес формування фабрично-заводської промисловості, головним чином нафтовидобувної, борошномельної, спиртогорілчаної, лісопереробної, лісопереробної галузей. На цих підприємствах стали широко застосовуватися парові двигуни.
Але в економічній структурі Австро-Угорщини західноукраїнським землям відводилася роль ринку збуту готових товарів і джерела надходження сировини та робочої сили до індустріально розвинутих провінцій. Західноукраїнська промисловість не могла витримати конкуренції дешевих товарів і почала занепадати. Імперський уряд фактично не вживав заходів для розвитку промисловості в Західній Україні. Західноукраїнським підприємцям не надавалися податкові пільги, якими користувалися у західних провінціях. Доступ західноукраїнським товарам на ринки Австро-Угорщини та сусідніх країн був фактично закритий. Водночас існували пільги для вивезення з краю сировини і напівфабрикатів.
Проголошена у 1848 p. селянська реформа, головним положенням якої було скасування кріпацтва, була здійснена в 50-х pp. Уряд зробив все, щоб втрати поміщиків були мінімальними і щоб вони отримали все необхідне для пристосування до нових умов господарювання.
Після реформи Західна Україна залишалася краєм поміщицьких латифундій. Великим землевласникам, які мали 5 і більше тис. гектарів, належало понад 40% усіх земель. Незважаючи на великі залишки кріпацтва, сільське господарство Західної України у другій половині XIX ст. поступово розвивалося по-ринковому: у поміщицьких і багатих селянських господарствах працювали вільнонаймані робітники. На кінець XIX ст. на західноукраїнських землях налічувалось понад 400 тисяч постійно зайнятих і періодично найманих робітників. Усе ширше застосовувалася сільськогосподарська техніка, поглиблювалася спеціалізація районів.