В епоху Республіки в кожному римському легіоні було декілька (зазвичай шість) трибунів, які повинні були командувати легіоном по черзі. Як правило, військові трибуни походили із знатних сімей. Проте, оскільки вони часто не мали достатнього досвіду, а розпорошення командних функцій істотно ускладнювало керівництво легіоном, вже в епоху, що безпосередньо передувала громадянським війнам (зокрема, під час війни в Африці проти царя Югурти), полководці передовіряли керівництво легіоном легатам, як правило, досвідченим воєнначальникам, своїм друзям або родичам. Трибунам при цьому залишалися допоміжні і дорадчі функції, а також командування окремими виділеними підрозділами в одну або декілька когорт. Поділялися трибуни за засобом обрання — на коміціатів та руфулів. В епоху Імперії в кожному легіоні був один військовий трибун з числа сенаторів (другою за старшинством в легіоні після легата) і п'ять — із стану вершників.
Відповідь:
В епоху Республіки в кожному римському легіоні було декілька (зазвичай шість) трибунів, які повинні були командувати легіоном по черзі. Як правило, військові трибуни походили із знатних сімей. Проте, оскільки вони часто не мали достатнього досвіду, а розпорошення командних функцій істотно ускладнювало керівництво легіоном, вже в епоху, що безпосередньо передувала громадянським війнам (зокрема, під час війни в Африці проти царя Югурти), полководці передовіряли керівництво легіоном легатам, як правило, досвідченим воєнначальникам, своїм друзям або родичам. Трибунам при цьому залишалися допоміжні і дорадчі функції, а також командування окремими виділеними підрозділами в одну або декілька когорт. Поділялися трибуни за засобом обрання — на коміціатів та руфулів. В епоху Імперії в кожному легіоні був один військовий трибун з числа сенаторів (другою за старшинством в легіоні після легата) і п'ять — із стану вершників.
Пояснення: