Проте роздробленість Київської Русі у сер. XII ст. зовсім не означала її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. Із сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв'язує питання внутрішньої і зовнішньої політики на з'їздах — "снемах". Такий порядок сумісного правління дістав у історичній науці назву " колективного сюзеренітету". Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів — представників, як правило, ворогуючих династій. Цим київське боярство, яке укладало з ними договір, прагнуло досягти відносної рівноваги сил, а відповідно й спокою. (Київська земля, на відміну від інших, не перетворилася на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній, а впродовж усього періоду феодальної роздробленості вважалася загально династичною спадщиною давньоруського князівського роду.) Київ залишався безумовним загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів, і мрією чи не кожного більш-менш значного члена родини Рюриковичів. Іншого центру легітимності просто не було. На думку дослідників, аж до кінця 60-х років XII ст. необхідною умовою досягнення князями політичної старшості було володіння київським престолом. Пізніше боротьба князів за відновлення загальноруської єдності відбувалася шляхом утвердження в ролі об'єднавчого центру стольного міста однієї із земель, але за обов'язкової участі правителів у співволодінні Києвом.
Объяснение:
Проте роздробленість Київської Русі у сер. XII ст. зовсім не означала її повного політичного розпаду. Вона й надалі залишалася відносно єдиною державою зі спільними законами, територією, культурою, церквою. Змінилася лише форма державного устрою: на зміну централізованій монархії прийшла федеративна. Із сер. XII ст. Давньоруською державою спільно керує об'єднання найвпливовіших і найсильніших князів, що розв'язує питання внутрішньої і зовнішньої політики на з'їздах — "снемах". Такий порядок сумісного правління дістав у історичній науці назву " колективного сюзеренітету". Мала місце й система дуумвіратів, тобто двох співправителів — представників, як правило, ворогуючих династій. Цим київське боярство, яке укладало з ними договір, прагнуло досягти відносної рівноваги сил, а відповідно й спокою. (Київська земля, на відміну від інших, не перетворилася на спадкову вотчину якоїсь із князівських ліній, а впродовж усього періоду феодальної роздробленості вважалася загально династичною спадщиною давньоруського князівського роду.) Київ залишався безумовним загальнодержавним центром, у якому містилася резиденція митрополитів, і мрією чи не кожного більш-менш значного члена родини Рюриковичів. Іншого центру легітимності просто не було. На думку дослідників, аж до кінця 60-х років XII ст. необхідною умовою досягнення князями політичної старшості було володіння київським престолом. Пізніше боротьба князів за відновлення загальноруської єдності відбувалася шляхом утвердження в ролі об'єднавчого центру стольного міста однієї із земель, але за обов'язкової участі правителів у співволодінні Києвом.