Гнітить мене твоя краса, чужино! Занадто гарне ти, моє вигнання! Занадто вільна ти, моя в'язнице! ... в змарніле тіло, так і я часами тут оживав на невелику мить, і серце билось так, мов у живого, і забувалися сі вічні гори і ся чужа краса. Такі хвилини були тоді, коли мені ще слали із Франції листи. Тепер вже рік, як я не маю їх... Не знаю сам, чи я клясти, чи я святити маю той час, як я з неволі йшов на волю,— чи з волі у неволю — як сказати? А тільки я ніколи не забуду ні тої ночі, чорної, як горе, ні того світла, що внизу горіло, запалене рукою монтаньяра. Я все дивився в діл, в безодню ночі, де тільки й бачив я що ярий вогник
Гнітить мене твоя краса, чужино! Занадто гарне ти, моє вигнання! Занадто вільна ти, моя в'язнице! ... в змарніле тіло, так і я часами тут оживав на невелику мить, і серце билось так, мов у живого, і забувалися сі вічні гори і ся чужа краса. Такі хвилини були тоді, коли мені ще слали із Франції листи. Тепер вже рік, як я не маю їх... Не знаю сам, чи я клясти, чи я святити маю той час, як я з неволі йшов на волю,— чи з волі у неволю — як сказати? А тільки я ніколи не забуду ні тої ночі, чорної, як горе, ні того світла, що внизу горіло, запалене рукою монтаньяра. Я все дивився в діл, в безодню ночі, де тільки й бачив я що ярий вогник
Объяснение: