1. Михайло Грушевський є рекордсменом серед українських істориків за кількістю написаних праць. Його бібліографія сягає майже 2 000 позицій. Серед його найвідоміших робіт: «Історія України-Руси» та «Нарис історії українського народу».
2. 7 (20) березня члени Центральної Ради обрали Михайла Грушевського своїм головою. Рішення було прийнято без відома самого Грушевського, що свідчить про його колосальний авторитет. На той час Грушевський навіть знаходився поза Україною але повернувся, щоб обійняти посаду.
3. За своїми переконаннями М. Грушевський тяжів до Партії лівих соціалістів-революціонерів.
4. Завдяки симпатіям М. Грушевського до лівих есерів, які в той час знаходилися на керівних посадах в українському Раднаркомі, у 1923 році під його керівництво були передані всі історичні установи, об’єднані в Академію наук.
5. Михайло Грушевський ніколи не був Президентом України. Він очолював Центральну Раду, яка, фактично, виконувала функції уряду. Таким чином, його скоріше можна назвати головою парламенту, але аж ніяк не президентом.
6. Грушевський тяжів до народницької історіографії. Так його визначили наступники. Зокрема секретар Центральної ради Євген Онацький, у нарисах, які називалися «Портрети в профіль» нарис про Грушевського назвав «Чесність з народом».
7. Грушевський не був противником створення української армії. Просто він розумів, що перефарбувати колишню царську армію на українську не вийде. Водночас при ньому діяли частини Народної міліції, аналогу сучасної Національної гвардії.
1. Михайло Грушевський є рекордсменом серед українських істориків за кількістю написаних праць. Його бібліографія сягає майже 2 000 позицій. Серед його найвідоміших робіт: «Історія України-Руси» та «Нарис історії українського народу».
2. 7 (20) березня члени Центральної Ради обрали Михайла Грушевського своїм головою. Рішення було прийнято без відома самого Грушевського, що свідчить про його колосальний авторитет. На той час Грушевський навіть знаходився поза Україною але повернувся, щоб обійняти посаду.
3. За своїми переконаннями М. Грушевський тяжів до Партії лівих соціалістів-революціонерів.
4. Завдяки симпатіям М. Грушевського до лівих есерів, які в той час знаходилися на керівних посадах в українському Раднаркомі, у 1923 році під його керівництво були передані всі історичні установи, об’єднані в Академію наук.
5. Михайло Грушевський ніколи не був Президентом України. Він очолював Центральну Раду, яка, фактично, виконувала функції уряду. Таким чином, його скоріше можна назвати головою парламенту, але аж ніяк не президентом.
6. Грушевський тяжів до народницької історіографії. Так його визначили наступники. Зокрема секретар Центральної ради Євген Онацький, у нарисах, які називалися «Портрети в профіль» нарис про Грушевського назвав «Чесність з народом».
7. Грушевський не був противником створення української армії. Просто він розумів, що перефарбувати колишню царську армію на українську не вийде. Водночас при ньому діяли частини Народної міліції, аналогу сучасної Національної гвардії.