Рабство виникло в доісторичні часи з переходом до відтворюючого господарства. Передумовами його виникнення стали надлишок виробництва — раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити[5], і досить висока густота населення, при якій стає можливий організований примус до праці. Рабство поступово зникає із встановленням суспільних устроїв, при яких економічний примус до праці ефективніший від неекономічного, примусу прямим насильством. Однак, процес витіснення рабства розтягнувся на кілька століть, а в деяких державах, наприклад США, рабство довгий час співіснувало з розвиненим промисловим виробництвом. Нелегальне рабство в окремих частинах світу й окремих сферах життя існує ще й досі.
До часу написання Біблії рабство було вже добре встановленим суспільним інститутом. Рабство існувало в усіх стародавніх цивілізаціях від Стародавнього Китаю до доколумбових цивілізацій Америки. Рабами ставали боржники, бранці (полонені) на полях воєн, покарані злочинці, покинуті діти, діти рабів. У Стародавніх Афінах від двох до чотирьох п'ятих усіх мешканців були рабами. Тобто, афінська демократія існувала за рахунок широкого використання рабів та перекладання на них усього тягару господарської, будівельної діяльності та підготовки до воєн.
Полонених рабів в Африці пішки гонять до портів
Рабовласницькі держави встановлювали закони, що закріплювали становище рабів та регулювали торгівлю людьми. Для виконання цих законів використовувалися насильницькі державні органи. Важке становище рабів призводило до їхніх повстань, які неодмінно придушувалися. Давньогрецькі філософи, наприклад, Аристотель підтримували думку про природне рабство, тобто приреченість деяких людей на рабське становище. Подібний світогляд характерний для вищих станів рабовласницьких суспільств.
При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали цілі народи. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг: як гладіатори чи для сексуальних послуг. У римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії. Тільки в Римі в часи імперії проживало близько 400 тисяч рабів. Варто відзначити, що рабами у Римі могли стати навіть мешканці цієї держави, якщо, наприклад, не могли сплатити борг. Проте таких рабів римляни старались зразу продати за кордон, бо мати в рабах свого співвітчизника вважалось недоречним явищем[6].
В епоху раннього середньовіччя торгівля рабами була в основному зосереджена на півдні та сході — у Візантії та арабському світі. Джерелами постачання живого товару були язичницькі території Центральної та Східної Європи та Кавказ.
До кінця середньовіччя рабство в Західній Європі майже повністю зникло — спочатку поступилося кріпацтву, а потім щезло зовсім і було заборонене. Заборона рабства в країнах Західної Європи, однак, не стосувалася колоній.
Рабство виникло в доісторичні часи з переходом до відтворюючого господарства. Передумовами його виникнення стали надлишок виробництва — раб повинен виробити продукції більше, ніж спожити[5], і досить висока густота населення, при якій стає можливий організований примус до праці. Рабство поступово зникає із встановленням суспільних устроїв, при яких економічний примус до праці ефективніший від неекономічного, примусу прямим насильством. Однак, процес витіснення рабства розтягнувся на кілька століть, а в деяких державах, наприклад США, рабство довгий час співіснувало з розвиненим промисловим виробництвом. Нелегальне рабство в окремих частинах світу й окремих сферах життя існує ще й досі.
До часу написання Біблії рабство було вже добре встановленим суспільним інститутом. Рабство існувало в усіх стародавніх цивілізаціях від Стародавнього Китаю до доколумбових цивілізацій Америки. Рабами ставали боржники, бранці (полонені) на полях воєн, покарані злочинці, покинуті діти, діти рабів. У Стародавніх Афінах від двох до чотирьох п'ятих усіх мешканців були рабами. Тобто, афінська демократія існувала за рахунок широкого використання рабів та перекладання на них усього тягару господарської, будівельної діяльності та підготовки до воєн.
Полонених рабів в Африці пішки гонять до портів
Рабовласницькі держави встановлювали закони, що закріплювали становище рабів та регулювали торгівлю людьми. Для виконання цих законів використовувалися насильницькі державні органи. Важке становище рабів призводило до їхніх повстань, які неодмінно придушувалися. Давньогрецькі філософи, наприклад, Аристотель підтримували думку про природне рабство, тобто приреченість деяких людей на рабське становище. Подібний світогляд характерний для вищих станів рабовласницьких суспільств.
При розширенні територій, окупованих Стародавнім Римом, рабами ставали цілі народи. Раби використовувалися не тільки для роботи, а й для розваг: як гладіатори чи для сексуальних послуг. У римській історії чимало повстань рабів, серед яких найбільшим було повстання Спартака. Рабство стало опорою Римської імперії. Тільки в Римі в часи імперії проживало близько 400 тисяч рабів. Варто відзначити, що рабами у Римі могли стати навіть мешканці цієї держави, якщо, наприклад, не могли сплатити борг. Проте таких рабів римляни старались зразу продати за кордон, бо мати в рабах свого співвітчизника вважалось недоречним явищем[6].
В епоху раннього середньовіччя торгівля рабами була в основному зосереджена на півдні та сході — у Візантії та арабському світі. Джерелами постачання живого товару були язичницькі території Центральної та Східної Європи та Кавказ.
До кінця середньовіччя рабство в Західній Європі майже повністю зникло — спочатку поступилося кріпацтву, а потім щезло зовсім і було заборонене. Заборона рабства в країнах Західної Європи, однак, не стосувалася колоній.
ответ: так
Объяснение: тому що у рабів була така робота.