Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.
Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство.
Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою.
ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети.
Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана.
Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану.
Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам.
ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно”.
Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.
Саме останній пункт значною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини.
Підписання Гадяцького договору спричинило російсько-українську війну. В ході якої І. Виговський розбив 100-тисячну московську армію під Конотопом (1659 р.), але через свою непопулярність не зумів використати результати перемоги.
І. Виговський не зумів приборкати промосковськи налаштовану старшину, тому російська армія 1659 р., підтримуючи заколотників, захопила лівобережжя України.
Умови угоди:
Велике Князівство Руське (ВКР) охоплювало територію Київського, Брацлавського та Чернігівського воєводств і входило на рівних правах із Польщею і Литвою до складу Речі Посполитої.
Виконавчу владу і командування військом здійснював гетьман, який обирався довічно й затверджувався королем. Обирали гетьмана козацтво, шляхта та духовенство.
Вища законодавча влада належала Національним зборам. У ВКР запроваджувалися посади канцлера (прем’єр), маршалка (спікер), підскарбія (віце-прем’єр і міністр фінансів) і вищий судовий трибунал. Усе діловодство мало вестися руською (староукраїнською) мовою.
ВКР мало право створити монетний двір для карбування власної монети.
Збройні сили ВКР: 30 тис. реєстрових козаків і 10 тис. постійного найманого війська. Польським військам заборонялося перебувати на території ВКР. У разі воєнних дій, перебуваючи на територіях ВКР, вони переходили під командування гетьмана.
Гарантувалися права та привілеї козацтва. На подання гетьмана щороку до ста козаків із кожного полку мали приймати до шляхетського стану.
Православні зрівнювались у правах із католиками. Греко-католицька (уніатська) церква зберігалася лише поза межами ВКР. У сенаті Речі Посполитої мали надати місце православному митрополитові київському і п’ятьом православним єпископам.
ВКР мало право на два університети (Києво-Могилянська колегія отримувала такі ж права, як і Краківський університет, а другий вуз мали заснувати в іншому місті), а також відкривати гімназії, колегії (середні навчальні заклади) та друкарні ”скільки буде потрібно”.
Землі шляхти, конфісковані після 1648 року, поверталися попереднім власникам. Питання селян та козаків, що вже мешкали на цих ґрунтах, не врегульовувалося. Обумовлювалося лише, що шляхтичам заборонено тримати приватні збройні загони.
Саме останній пункт значною мірою пояснює не сприйняття Гадяцького договору значною частиною козацтва і старшини.
Підписання Гадяцького договору спричинило російсько-українську війну. В ході якої І. Виговський розбив 100-тисячну московську армію під Конотопом (1659 р.), але через свою непопулярність не зумів використати результати перемоги.
І. Виговський не зумів приборкати промосковськи налаштовану старшину, тому російська армія 1659 р., підтримуючи заколотників, захопила лівобережжя України.