Після невдалої Великої османської війни імперія вступила у добу занепаду. Наступальна політика й намагання повернути вплив в Європі змінилися обороною земель і спробами зберегти статус-кво.
За правління султана Ахмеда ІІІ (1703—1730) Османи вступили у Велику Північну війну проти Московії. 1711 року вони розбили московитів й повернули собі Азов. Проте під час нового конфлікту з Австрією в 1716–1718 роках втратили Банат, Сербію й Олтенію. У наступній війні 1735–1739 років, що велася проти Російської та Австрійської імперій, султан повернув собі контроль над Сербією та Олтенією, але був змушений віддати Азов і Запорожжя. 1768 року українські гайдамаки, за підтримки Росії, вдерлися до османського міста Балта й вирізали його населення. Це розв'язало нову російсько-османську війну 1768—1774 років, яка завершилася поразкою Османів. За умовами Кючюк-Кайнарджійського договору османський уряд визнав незалежність Криму, а за Росією — статус патрона християн Валахії й Молдавії.
Поразки посилили бажання Османів оновити свою східну імперію, подібного до того як це зробив з власною країною Петро І. За панування султанів Махмуда I (1730—1754), Мустафи ІІІ (1757—1774) і Абдул-Гаміда I (1774—1789) було розпочато військові, освітні й технологічні реформи. Османи налагодили виробництво західної артилерії та друк нерелігійної літератури. Проте перетворення зустріли сильний опір ісламського духовенства, яничар та консервативної частини суспільства. Так, султан Селім ІІІ (1789—1807), який намагався реформувати військо на західний взірець, загинув після повстання яничарів. Його наступник султан Махмуд ІІ (1808—1839) розгорнув криваві репресії проти опозиціонерів й 1826 року ліквідував яничарський корпус.
Сербська революція 1804–1815 років започаткувала епоху національного відродження на Балканах і так зване Східне питання. 1821 року спалахнула Грецька війна за незалежність, внаслідок якої постала незалежна грецька держава в 1829 році. Сербські та грецькі національні рухи підігріли сепаратизм в інших провінціях, спричинивши виступи волохів, молдаван, чорногорців, болгар. Через перманентість повстань й неефективність султанського уряду в їхній пацифікації європейці називали Османську імперію «хворий Європи». У 1860—1870-х роках васальні держави османів в Сербії, Волощини, Молдавії та Чорногорії здобули незалежність.
Чума и холера
Объяснение:
Після невдалої Великої османської війни імперія вступила у добу занепаду. Наступальна політика й намагання повернути вплив в Європі змінилися обороною земель і спробами зберегти статус-кво.
За правління султана Ахмеда ІІІ (1703—1730) Османи вступили у Велику Північну війну проти Московії. 1711 року вони розбили московитів й повернули собі Азов. Проте під час нового конфлікту з Австрією в 1716–1718 роках втратили Банат, Сербію й Олтенію. У наступній війні 1735–1739 років, що велася проти Російської та Австрійської імперій, султан повернув собі контроль над Сербією та Олтенією, але був змушений віддати Азов і Запорожжя. 1768 року українські гайдамаки, за підтримки Росії, вдерлися до османського міста Балта й вирізали його населення. Це розв'язало нову російсько-османську війну 1768—1774 років, яка завершилася поразкою Османів. За умовами Кючюк-Кайнарджійського договору османський уряд визнав незалежність Криму, а за Росією — статус патрона християн Валахії й Молдавії.
Поразки посилили бажання Османів оновити свою східну імперію, подібного до того як це зробив з власною країною Петро І. За панування султанів Махмуда I (1730—1754), Мустафи ІІІ (1757—1774) і Абдул-Гаміда I (1774—1789) було розпочато військові, освітні й технологічні реформи. Османи налагодили виробництво західної артилерії та друк нерелігійної літератури. Проте перетворення зустріли сильний опір ісламського духовенства, яничар та консервативної частини суспільства. Так, султан Селім ІІІ (1789—1807), який намагався реформувати військо на західний взірець, загинув після повстання яничарів. Його наступник султан Махмуд ІІ (1808—1839) розгорнув криваві репресії проти опозиціонерів й 1826 року ліквідував яничарський корпус.
Сербська революція 1804–1815 років започаткувала епоху національного відродження на Балканах і так зване Східне питання. 1821 року спалахнула Грецька війна за незалежність, внаслідок якої постала незалежна грецька держава в 1829 році. Сербські та грецькі національні рухи підігріли сепаратизм в інших провінціях, спричинивши виступи волохів, молдаван, чорногорців, болгар. Через перманентість повстань й неефективність султанського уряду в їхній пацифікації європейці називали Османську імперію «хворий Європи». У 1860—1870-х роках васальні держави османів в Сербії, Волощини, Молдавії та Чорногорії здобули незалежність.