За стаціонарну великомасштабну циркуляцію беруть середню за десятирічний період картину руху вод. Поверхнева циркуляція вод визначається атмосферною циркуляцією, вітром. До головних елементів циркуляції належать кругообіг вод між широтами 15-50° функціонують великі горизонтальні циркуляційні системи з обертанням вод за годинниковою стрілкою — субтропічний антициклонічний кругообіг, що приурочений до атмосферних стаціонарних антициклонів. Окремими елементами таких кругообігів є течії Гольфстрім і Куросіо. Антициклональні кругообіги північної й південної півкуль поділяються екваторіальною зоною конвергенції. У вищих широтах розташовуються циклонічні кругообіги вод.
За останні роки в океані виявлені потужні завихрення, подібні до атмосферних циклонів і антициклонів. Але океанські вихори на 1-8 порядки менші від атмосферних. Основним механізмом їх утворення є гідродинамічна нестійкість океанських течій, яка за певних умов досягає стадії утворення замкнутих вихрових циркуляцій вод середніх масштабів, нестаціонарних в й часі. Сприятливими умовами є горизонтальна неоднорідність щільності води і швидкості течій, вплив атмосфери. Основними є фронтальні завихрення. Фронти в океанах — це межі між водами з різною температурою і солоністю. Поступово утворюється потужний вихор з ядром, де чітко виражені аномальні властивості вод, та кільцем, що оточує ядро, з наявними максимальними градієнтами. Це так званий ринг розміри якого в середньому становлять 100–200 км, аномалії температур досягають 10-14 °С солоності — 1 ‰ і більше гаються фронтальні вихори і більших розмірів (300–400 км), але меншої інтенсивності. Ринги часто рухаються складними траєкторіями зі швидкістю кілька кілометрів на добу. Коли зникають аномальні властивості вод ринги розмиваються. Час їх існування — від кількох місяців до 2 років. Ринги в течіях Гольфстрім, Куросіо, Антарктичній, Бразильській, Східно-Австралійській, в Мексиканській затоці, Середземному, Чорному морях та ін.
Із супутників вдалося виявити в поверхневому шарі океану течії грибоподібної форми, наприклад у Тихому океані на схід від Охотського моря. Це вихрові диполі, тобто об'єднані в пару циклонічні й антициклонічні вихори. Швидкість руху води в таких течіях досить значна. Цікаво, що 120 років тому англійський вчений І. Томсон теоретично передбачив існування подібних вихрових пар.
Поверхневі води Світового океану знаходяться в стані постійної циркуляції, що утворить систему квазістаціонарних течій, що відіграють важливу геологічну та геоморфологічну роль у географічній оболонці.
За стаціонарну великомасштабну циркуляцію беруть середню за десятирічний період картину руху вод. Поверхнева циркуляція вод визначається атмосферною циркуляцією, вітром. До головних елементів циркуляції належать кругообіг вод між широтами 15-50° функціонують великі горизонтальні циркуляційні системи з обертанням вод за годинниковою стрілкою — субтропічний антициклонічний кругообіг, що приурочений до атмосферних стаціонарних антициклонів. Окремими елементами таких кругообігів є течії Гольфстрім і Куросіо. Антициклональні кругообіги північної й південної півкуль поділяються екваторіальною зоною конвергенції. У вищих широтах розташовуються циклонічні кругообіги вод.
За останні роки в океані виявлені потужні завихрення, подібні до атмосферних циклонів і антициклонів. Але океанські вихори на 1-8 порядки менші від атмосферних. Основним механізмом їх утворення є гідродинамічна нестійкість океанських течій, яка за певних умов досягає стадії утворення замкнутих вихрових циркуляцій вод середніх масштабів, нестаціонарних в й часі. Сприятливими умовами є горизонтальна неоднорідність щільності води і швидкості течій, вплив атмосфери. Основними є фронтальні завихрення. Фронти в океанах — це межі між водами з різною температурою і солоністю. Поступово утворюється потужний вихор з ядром, де чітко виражені аномальні властивості вод, та кільцем, що оточує ядро, з наявними максимальними градієнтами. Це так званий ринг розміри якого в середньому становлять 100–200 км, аномалії температур досягають 10-14 °С солоності — 1 ‰ і більше гаються фронтальні вихори і більших розмірів (300–400 км), але меншої інтенсивності. Ринги часто рухаються складними траєкторіями зі швидкістю кілька кілометрів на добу. Коли зникають аномальні властивості вод ринги розмиваються. Час їх існування — від кількох місяців до 2 років. Ринги в течіях Гольфстрім, Куросіо, Антарктичній, Бразильській, Східно-Австралійській, в Мексиканській затоці, Середземному, Чорному морях та ін.
Із супутників вдалося виявити в поверхневому шарі океану течії грибоподібної форми, наприклад у Тихому океані на схід від Охотського моря. Це вихрові диполі, тобто об'єднані в пару циклонічні й антициклонічні вихори. Швидкість руху води в таких течіях досить значна. Цікаво, що 120 років тому англійський вчений І. Томсон теоретично передбачив існування подібних вихрових пар.
Поверхневі води Світового океану знаходяться в стані постійної циркуляції, що утворить систему квазістаціонарних течій, що відіграють важливу геологічну та геоморфологічну роль у географічній оболонці.