Сонце пригрівало, понад зеленим лугом слався синенький димок весняних випарів, гнав поперед себе гнилуватий болотяний душок. Навколо все було таке зелене, таке урочисте, свіже й пахуче, минулорічні чорні сережки так ніжно тремтіли на старих вільхах, що, здавалося, прислухайся трохи і відразу почуєш тихий хрустальний дзвін.
