Свое художественное кредо Л.Н. Толстой выразил словами, завершающими рассказ «Севастополь в мае»": «Герой же моей повести

Леся Українка так переймалася долею свого «занапащеного краю», нещаснішого за якого не бачила навіть у далеких землях, що болем промовляла: «Що сльози там, де навіть крові мало!» Наскільки ж глибокими були сила почуттів, відчай поетеси, що вона, гуманна людина, заговорила навіть про кровопролиття! А можливо, це лише заклик до дії, адже «сором сліз, що ллються від безсилля».