Християнство (від грецького слова chrimos - "месія") виникло в Палестині в I ст. н. е. Його спорідненість з іудаїзмом виявляється в тому, що перша частина Біблії, Старий завіт, - священна книга як іудеїв, так і християн (Друга частина Біблії, Новий завіт, визнається тільки християнами і є для них найголовнішою). Про безсумнівну близькість початкового християнства іудейській спільноті есенів свідчать також знайдені в 1947 р. суфії в районі Мертвого моря.
Відносно швидке поширення християнства в малоазіатських провінціях Римської імперії й у самому Римі було обумовлено деякими соціально-історичними чинниками. Криза античних порядків, що почалася, породжувала загальну невпевненість у завтрашньому дні, почуття апатії і безперспективності. Посилився антагонізм не тільки між рабами і вільними, але і між римськими громадянами і підданими провінцій. Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення зробили неоплатонізм Філона Олександрійського (біля 25 до н. е. - 50 н. е.) і моральне повчання римського стоїка Сенеки (близько 4 до н. е. - 65 н. е.).
Починаючи з IV сторіччя християнська церква періодично збирає так звані всесвітні собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися засоби боротьби з єресями. Перший всесвітній собор, нікейський, який відбувся в 325 році, прийняв християнський символ віри - стисле перелік головних догматів, що складають основу віровчення.
реферат на тему мужність і
християнства
Объяснение:
Відносно швидке поширення християнства в малоазіатських провінціях Римської імперії й у самому Римі було обумовлено деякими соціально-історичними чинниками. Криза античних порядків, що почалася, породжувала загальну невпевненість у завтрашньому дні, почуття апатії і безперспективності. Посилився антагонізм не тільки між рабами і вільними, але і між римськими громадянами і підданими провінцій. Особливо помітний вплив на основи християнського віровчення зробили неоплатонізм Філона Олександрійського (біля 25 до н. е. - 50 н. е.) і моральне повчання римського стоїка Сенеки (близько 4 до н. е. - 65 н. е.).
Починаючи з IV сторіччя християнська церква періодично збирає так звані всесвітні собори. На цих соборах розроблялася і затверджувалася система віровчення, формувалися канонічні норми і богослужбові правила, визначалися засоби боротьби з єресями. Перший всесвітній собор, нікейський, який відбувся в 325 році, прийняв християнський символ віри - стисле перелік головних догматів, що складають основу віровчення.