Ми зустрілися з Наталею у затишній кав’ярні в час, коли сутінки огортали Львів і по покрівлях гуркотів осінній дощ. «Знову цей дощ!» – думала я з докором до погоди, поки йшла на зустріч. Далі подумки перераховувала всі питання, які маю не забути і хвилювалась, що абсолютно нічого не тямлю у фехтуванні та й загалом у спорті – це мало бути моє перше інтерв’ю такої тематики. І от я на місці, привітання, знайомство і, бентежливе від Наталі:
– А ви любите дощ? Бо я дуже люблю – це найкраща для мене погода.
– А ви любите дощ? Бо я дуже люблю – це найкраща для мене погода.