Дія твору описує суперечка двох чоловіків, в якому один з них, професор Хіггінс, береться за те, щоб зробити зі звичайної квіткарки дочки сміттяра світську даму. Тут п’єса перемикається з відомим міфом про Пігмаліона, в якому художник створює скульптуру ідеальної дівчини. Вона стає настільки прекрасною, що автор спочатку закохується, а потім просить богиню Афродіту оживити її.
У творі Б. Шоу є багато спільного з легендою, але і багато відмінного. Мене сюжет наштовхує на два роздуми.
По-перше, беручи участь у формуванні та навчанні живу людину, Хіггінс сам багато чому вчиться у дівчини. Перш за все, це звернення героїні до чуттєвості вчителя. Називаючи його грубим і неохайним, головна героїня Еліза Дулітл, змушує чоловіка переосмислити свій характер, його цинічне ставлення до оточуючих і до себе. В ході твори взаємний вплив настільки очевидно, що вже виникає питання, хто ж тут Пігмаліон, а хто Галатея.
По-друге, Хіггінс, вступаючи в суперечку, не обмежується удосконаленням квіткарки. Він спрямовує свої зусилля і на зміну долі її батька, перетворюючи його з простого чорнороба в процвітаючого буржуа. Вводячи свою вихованку в суспільство, прищеплюючи їй його інтереси, а самому світському бомонду даючи можливість зблизитися з чужої для нього соціальним , Хіггінс тим самим порушує підвалини суспільного устрою. Подібні речі дуже сумнівні в тому оточенні, в якому автор обертається. “Хто був ніким, а став всім” – це, скоріше, з області комуністичних ідей, яких так боїться буржуазне суспільство.
Автор показує, наскільки різні ті світи, в яких оберталася героїня, що їй самій доводиться нелегко перестоїть. Швидке перевтілення робить героїню по-справжньому світською дамою. Б. Шоу ставить перед читачем питання про те, наскільки взагалі вірні існуючі підвалини у вищому суспільстві, чи не є вони звичайним снобізмом і ханжеством.
Перечитуючи п’єсу, кожен раз можна знайти в ній все більше питань для себе, розуміючи, що головною цінністю в будь-якому соціальному шарі є, все таки, людина зі своїми перевагами і недоліками. Спроби примусового втручання в його середовище, переміщення людини в інші соціуми, часто може заподіяти йому страждання і незручності. Це видно на прикладі самої Елізи і долі її батька.
Головне, що хочеться відзначити, чи доречно взагалі вибирати предметом спору пристрій людських доль? Не знаючи точного результату, не питаючи думки самих людей, купуючи згоду на експеримент у близьких, які не уподібнює чи вершитель чужих життів себе Всевишньому? Чи не криється в цих діях величезне презирство до оточуючих? Може бути, “ліпити” треба себе самого?
Объяснение:
Дія твору описує суперечка двох чоловіків, в якому один з них, професор Хіггінс, береться за те, щоб зробити зі звичайної квіткарки дочки сміттяра світську даму. Тут п’єса перемикається з відомим міфом про Пігмаліона, в якому художник створює скульптуру ідеальної дівчини. Вона стає настільки прекрасною, що автор спочатку закохується, а потім просить богиню Афродіту оживити її.
У творі Б. Шоу є багато спільного з легендою, але і багато відмінного. Мене сюжет наштовхує на два роздуми.
По-перше, беручи участь у формуванні та навчанні живу людину, Хіггінс сам багато чому вчиться у дівчини. Перш за все, це звернення героїні до чуттєвості вчителя. Називаючи його грубим і неохайним, головна героїня Еліза Дулітл, змушує чоловіка переосмислити свій характер, його цинічне ставлення до оточуючих і до себе. В ході твори взаємний вплив настільки очевидно, що вже виникає питання, хто ж тут Пігмаліон, а хто Галатея.
По-друге, Хіггінс, вступаючи в суперечку, не обмежується удосконаленням квіткарки. Він спрямовує свої зусилля і на зміну долі її батька, перетворюючи його з простого чорнороба в процвітаючого буржуа. Вводячи свою вихованку в суспільство, прищеплюючи їй його інтереси, а самому світському бомонду даючи можливість зблизитися з чужої для нього соціальним , Хіггінс тим самим порушує підвалини суспільного устрою. Подібні речі дуже сумнівні в тому оточенні, в якому автор обертається. “Хто був ніким, а став всім” – це, скоріше, з області комуністичних ідей, яких так боїться буржуазне суспільство.
Автор показує, наскільки різні ті світи, в яких оберталася героїня, що їй самій доводиться нелегко перестоїть. Швидке перевтілення робить героїню по-справжньому світською дамою. Б. Шоу ставить перед читачем питання про те, наскільки взагалі вірні існуючі підвалини у вищому суспільстві, чи не є вони звичайним снобізмом і ханжеством.
Перечитуючи п’єсу, кожен раз можна знайти в ній все більше питань для себе, розуміючи, що головною цінністю в будь-якому соціальному шарі є, все таки, людина зі своїми перевагами і недоліками. Спроби примусового втручання в його середовище, переміщення людини в інші соціуми, часто може заподіяти йому страждання і незручності. Це видно на прикладі самої Елізи і долі її батька.
Головне, що хочеться відзначити, чи доречно взагалі вибирати предметом спору пристрій людських доль? Не знаючи точного результату, не питаючи думки самих людей, купуючи згоду на експеримент у близьких, які не уподібнює чи вершитель чужих життів себе Всевишньому? Чи не криється в цих діях величезне презирство до оточуючих? Може бути, “ліпити” треба себе самого?
Объяснение:
п'єса «Пігмаліон» змусила мене замислитись над жіночою нерівністю(і взагалі людскоюю нерівністю),бідністю,моральними принципами та парі з користю