Оповідання Євгена Гуцала "Лось" дуже схвилювало мене. Колись я бачив лося у зоопарку в нашому місті. Тварина дивилася на мене дивовижними чорними очима, мала величну поставу та великі красиві роги. Читаючи епізод, у якому хлопці визволили лося з льодяного полону, я дуже хвилювався за малих сміливців і водночас захоплювався їхньою мужністю. Я розмірковував, чи зміг би я вчинити так само. І дійшов висновку, що так, зміг би, інакше просто й бути не могло.
Напевно, кожному з нас знайоме дивне і прекрасне почуття єднання з природою, та зачарованість, легка тривога і радість, яку ми відчуваємо ігаючи за тваринами чи рослинами. Мені здається, що в природі ховається якась загадка, яку неможливо осягнути розумом, загадка самого життя. Можна лише відчути її серцем.
Але, на жаль, є люди, які мають жорстоке та черстве серце. Таким є чоловік, який убив лося. Дивно... Леви, тигри, вовки вважаються хижаками, великі тварини часто лякають людей. Точніше, це люди лякаються великих тварин. Але ж у житті виходить навпаки: навіть могутня та хижа тварина виявляється беззахисною перед людиною. А людина часто стає ще більшим хижаком, хоча не має іклів чи пазурів... Тварини вбивають задля власного життя, щоб їсти, щоб вижити. Навіщо ж убивають люди? Часто не для їжі, а через якесь нелюдське прагнення крові, через бажання показати свою силу у нечесному двобої із беззахисною твариною. Адже хіба може захистити себе лось від зброї? Навіть не стільки від зброї, скільки від якоїсь ненормальної, нелюдської жорстокості? Не може...
Я гадаю, що кожен, хто прочитав оповідання Євгена Гуцала, запам'ятає його назавжди. Бо неможливо поставитися байдуже до подій, описаних автором. Мені сподобалося оповідання. Я сподіваюсь, що воно до нам виховати в собі дбайливе ставлення до природи, навчить ніколи не кривдити рослин та тварин, бо вони уособлюють усе життя на нашій землі, містять у собі одвічну загадку всього живого...
Оповідання Євгена Гуцала "Лось" дуже схвилювало мене. Колись я бачив лося у зоопарку в нашому місті. Тварина дивилася на мене дивовижними чорними очима, мала величну поставу та великі красиві роги. Читаючи епізод, у якому хлопці визволили лося з льодяного полону, я дуже хвилювався за малих сміливців і водночас захоплювався їхньою мужністю. Я розмірковував, чи зміг би я вчинити так само. І дійшов висновку, що так, зміг би, інакше просто й бути не могло.
Напевно, кожному з нас знайоме дивне і прекрасне почуття єднання з природою, та зачарованість, легка тривога і радість, яку ми відчуваємо ігаючи за тваринами чи рослинами. Мені здається, що в природі ховається якась загадка, яку неможливо осягнути розумом, загадка самого життя. Можна лише відчути її серцем.
Але, на жаль, є люди, які мають жорстоке та черстве серце. Таким є чоловік, який убив лося. Дивно... Леви, тигри, вовки вважаються хижаками, великі тварини часто лякають людей. Точніше, це люди лякаються великих тварин. Але ж у житті виходить навпаки: навіть могутня та хижа тварина виявляється беззахисною перед людиною. А людина часто стає ще більшим хижаком, хоча не має іклів чи пазурів... Тварини вбивають задля власного життя, щоб їсти, щоб вижити. Навіщо ж убивають люди? Часто не для їжі, а через якесь нелюдське прагнення крові, через бажання показати свою силу у нечесному двобої із беззахисною твариною. Адже хіба може захистити себе лось від зброї? Навіть не стільки від зброї, скільки від якоїсь ненормальної, нелюдської жорстокості? Не може...
Я гадаю, що кожен, хто прочитав оповідання Євгена Гуцала, запам'ятає його назавжди. Бо неможливо поставитися байдуже до подій, описаних автором. Мені сподобалося оповідання. Я сподіваюсь, що воно до нам виховати в собі дбайливе ставлення до природи, навчить ніколи не кривдити рослин та тварин, бо вони уособлюють усе життя на нашій землі, містять у собі одвічну загадку всього живого...