Розвиток львівської медицини у середньовічному Львові відбувався в трьох основних напрямках: 1/ Заснування шпиталів-притулків для хворих, калік і немічних; 2/ Розвиток ремісничої (цехової) медицини, діяльність цирульників; 3/ Поява дипломованих лікарів – випускників Європейських університетів. При цьому весь час існувала народна медицина, яку здійснювали лічці-знахарі, травники, бабці-повивальниці, досвід і знання яких передавалися з покоління в покоління.
1445 року Василь Русин заснував у Львові одну з перших приватних аптек.
У 1512 році у Львові за західно-європейським взірцем засновано цех цирульників. Майстри цього цеху голили людей та надавали медичну до здійснювали кровопускання, лікували вивихи і переломи, зупиняли кровотечі, перев”язували рани, робили масажі, ставили банки, виривали зуби, готували різні пластирі для гоєння ран і т.п.
У 1912 році лічниця мала уже 8 відділів. Упродовж року отримали лікарську до хворих зі Львова і околиць, було 10000 відвідувань.
В період Першої світової війни, проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) у Львові у частинах Українських Січових стрільців (УСС) та в Українській Галицькій армії (УГА) започатковано формування новітньої української військової медицини. На початку воєнних дій з поляками д-р Іван Куровець створив санітарну службу УГА та зорганізував санітарний відділ при Міністерстві внутрішніх справ ЗУНР. Він взяв під контроль усі шпиталі та лікувальні заклади в Галичині. Під кінець 1919 року під його головуванням створено Державну Раду здоров”я, Червоний Хрест, кілька шпиталів для епідемічних хворих, санітарні і дезинфекційні колони.
У 1933-1936 роках у Львові-Коломиї-Станіславі видано першу Українську загальну енциклопедію (УЗЕ), в якій був широко представлений розділ медицини.
Підсумовуючи сказане слід наголосити, що в усі часи, від заснування Львова під пануванням різних держав, при перевазі різних народів, в охороні здоров”я львів”ян, наданні їм медичної до вагому роль відігравали українські медики і медичні заклади.
Розвиток львівської медицини у середньовічному Львові відбувався в трьох основних напрямках: 1/ Заснування шпиталів-притулків для хворих, калік і немічних; 2/ Розвиток ремісничої (цехової) медицини, діяльність цирульників; 3/ Поява дипломованих лікарів – випускників Європейських університетів. При цьому весь час існувала народна медицина, яку здійснювали лічці-знахарі, травники, бабці-повивальниці, досвід і знання яких передавалися з покоління в покоління.
1445 року Василь Русин заснував у Львові одну з перших приватних аптек.
У 1512 році у Львові за західно-європейським взірцем засновано цех цирульників. Майстри цього цеху голили людей та надавали медичну до здійснювали кровопускання, лікували вивихи і переломи, зупиняли кровотечі, перев”язували рани, робили масажі, ставили банки, виривали зуби, готували різні пластирі для гоєння ран і т.п.
У 1912 році лічниця мала уже 8 відділів. Упродовж року отримали лікарську до хворих зі Львова і околиць, було 10000 відвідувань.
В період Першої світової війни, проголошення Західно-Української Народної Республіки (ЗУНР) у Львові у частинах Українських Січових стрільців (УСС) та в Українській Галицькій армії (УГА) започатковано формування новітньої української військової медицини. На початку воєнних дій з поляками д-р Іван Куровець створив санітарну службу УГА та зорганізував санітарний відділ при Міністерстві внутрішніх справ ЗУНР. Він взяв під контроль усі шпиталі та лікувальні заклади в Галичині. Під кінець 1919 року під його головуванням створено Державну Раду здоров”я, Червоний Хрест, кілька шпиталів для епідемічних хворих, санітарні і дезинфекційні колони.
У 1933-1936 роках у Львові-Коломиї-Станіславі видано першу Українську загальну енциклопедію (УЗЕ), в якій був широко представлений розділ медицини.
Підсумовуючи сказане слід наголосити, що в усі часи, від заснування Львова під пануванням різних держав, при перевазі різних народів, в охороні здоров”я львів”ян, наданні їм медичної до вагому роль відігравали українські медики і медичні заклади.
Объяснение: