Провідним поетичним образом у поезії М. Семенка є місто. Його він оспівував у кількох поезіях з однойменною назвою. Ці твори мають другу назву за першим рядком: «Вдихаю я тонку отруту...», «Блимно і крапно», «Сонце освітлювало...», «Зойкно вилітали...», «Вечір подощовий...», «Місто мокре», «Ось те сте...». А також у віршах із надзвичайно промовистими назвами, що відображають міську атрибутику: «Будинки», «Тротуар», «Улиці», «Асфальт», «В кафе». Михайло Семенко захоплюється міськими пейзажами, із задоволенням удихає запах бензину, обожнює швидкий рух, який він називає «життєрухом», любить посидіти з друзями в кав’ярні, сходити в кіно, яке входило тоді в моду. У поезії він головним критерієм вартості вважає оригінальність думки й словесну гру. Навіть із назв творів Михайла Семенка можна зрозуміти, що він є прихильником неологізмів. Про значення багатьох таких слів читач легко здогадується, а над деякими доводиться задуматись. Твори М. Семенка тримають читацьку думку в постійному напруженні, тому їх цікаво читати й аналізувати.
