Справді, нервові клітини діляться (і, значить, комбінації їх відновлюються) лише у примітивних тварин. У вищих вони втрачають здатність до ділення на відносно ранніх стадіях розвитку. Причини цього ще не з’ясовані. Можна лише висловити припущення, що ця здатність стає непотрібною і тому втрачається в процесі еволюції. Ми повинні пам’ятати, що нервова клітина “працює” у взаємодії з іншими, як логічний елемент ЕОМ. У процесі життя організму в ньому накопичуються структурні зміни, необхідні для виконання певної функції. В геномі клітини вони не закодовані і у спадок під час поділу не передаються. Тому нова клітина не може замінити втрачену. Мабуть, це загальний принцип для клітин, які в сукупності діють як єдине ціле. Наприклад, клітини печінки зберігають значну автономність і здатні до поділу. А ось клітини серцевого м’яза сполучаються між собою чисельними зв’язками. Так забезпечується синхронність їх скорочення і розслаблення. Зате вони і не діляться, і не відновлюються: місце, вражено при інфаркті, зарубцьовується сполучною тканиною. Еволюція пішла в цьому випадку іншим шляхом – шляхом багатократного збільшення надлишковості. Для забезпечення нормальної нервової діяльності достатньо небагато відсотків від їх загальної кількості, причому на все життя.
Объяснение:
Справді, нервові клітини діляться (і, значить, комбінації їх відновлюються) лише у примітивних тварин. У вищих вони втрачають здатність до ділення на відносно ранніх стадіях розвитку. Причини цього ще не з’ясовані. Можна лише висловити припущення, що ця здатність стає непотрібною і тому втрачається в процесі еволюції. Ми повинні пам’ятати, що нервова клітина “працює” у взаємодії з іншими, як логічний елемент ЕОМ. У процесі життя організму в ньому накопичуються структурні зміни, необхідні для виконання певної функції. В геномі клітини вони не закодовані і у спадок під час поділу не передаються. Тому нова клітина не може замінити втрачену. Мабуть, це загальний принцип для клітин, які в сукупності діють як єдине ціле. Наприклад, клітини печінки зберігають значну автономність і здатні до поділу. А ось клітини серцевого м’яза сполучаються між собою чисельними зв’язками. Так забезпечується синхронність їх скорочення і розслаблення. Зате вони і не діляться, і не відновлюються: місце, вражено при інфаркті, зарубцьовується сполучною тканиною. Еволюція пішла в цьому випадку іншим шляхом – шляхом багатократного збільшення надлишковості. Для забезпечення нормальної нервової діяльності достатньо небагато відсотків від їх загальної кількості, причому на все життя.