На заповідних територіях відбувається неконтрольована вирубка лісів, захаращення сміттям та повсякчас розповсюджене браконьєрство.
Ще у 1979 році у Берні європейські країни підписали Конвенцію про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування. Україна ж доєдналась до угоди вже 1996 році, чим пообіцяла вводити всі необхідні заходи, задля збереження флори і фауни, а також приділяти особливу увагу видам, яким загрожує зникнення. Але, як показує досвід, легше сказати, ніж зробити. За законом України «Про природно-заповідний фонд», до територій такого призначення належать: природні і біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи і заповідні урочища, а також, штучно створені дендропарки, ботанічні сади і зоопарки.
Всього в Україні їх налічується більше 8 тисяч. Однак, за словами еколога, члена благодійної організації «Екологія. Право. Людина.» Олексія Василюка, фінансування отримує лише мала частина: «У нас 8156 об’єктів природо-заповідного фонду. З них 19 заповідників, 42 національних парка і 4 біосферні заповідники, а також ботанічні сади, зоопарки та деякі дендропарки мають фінансування та адміністрації. Решта ж природо-заповідного фонду - не має. Реальність така: працівники національного парку, в тому числі, наукові співробітники, отримують меншу зарплатню, ніж отримує двірник».
Але, навіть з мінімальним фінансуванням, завдяки відданим своїй справі спеціалістам і небайдужим активістам, заповідні території втримуються на плаву і намагаються зберігати екологічний баланс. «Сама ідея створення заповідників та природних парків покликана зберігати і всіляко примножувати все біорізноманіття на цих територіях. І, так чи інакше, навіть незважаючи на мізерне фінансування, зелені зони свою основну функцію виконують. Часто, всупереч всім обставинам. Завдяки ентузіазму фахівців і до і небайдужих волонтерів», - коментує ситуацію співголова Асоціації зелених України, еколог Ярослав Задесенець.
На заповідних територіях відбувається неконтрольована вирубка лісів, захаращення сміттям та повсякчас розповсюджене браконьєрство.
Ще у 1979 році у Берні європейські країни підписали Конвенцію про охорону дикої флори, фауни і природних середовищ існування. Україна ж доєдналась до угоди вже 1996 році, чим пообіцяла вводити всі необхідні заходи, задля збереження флори і фауни, а також приділяти особливу увагу видам, яким загрожує зникнення. Але, як показує досвід, легше сказати, ніж зробити. За законом України «Про природно-заповідний фонд», до територій такого призначення належать: природні і біосферні заповідники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказники, пам’ятки природи і заповідні урочища, а також, штучно створені дендропарки, ботанічні сади і зоопарки.
Всього в Україні їх налічується більше 8 тисяч. Однак, за словами еколога, члена благодійної організації «Екологія. Право. Людина.» Олексія Василюка, фінансування отримує лише мала частина: «У нас 8156 об’єктів природо-заповідного фонду. З них 19 заповідників, 42 національних парка і 4 біосферні заповідники, а також ботанічні сади, зоопарки та деякі дендропарки мають фінансування та адміністрації. Решта ж природо-заповідного фонду - не має. Реальність така: працівники національного парку, в тому числі, наукові співробітники, отримують меншу зарплатню, ніж отримує двірник».
Але, навіть з мінімальним фінансуванням, завдяки відданим своїй справі спеціалістам і небайдужим активістам, заповідні території втримуються на плаву і намагаються зберігати екологічний баланс. «Сама ідея створення заповідників та природних парків покликана зберігати і всіляко примножувати все біорізноманіття на цих територіях. І, так чи інакше, навіть незважаючи на мізерне фінансування, зелені зони свою основну функцію виконують. Часто, всупереч всім обставинам. Завдяки ентузіазму фахівців і до і небайдужих волонтерів», - коментує ситуацію співголова Асоціації зелених України, еколог Ярослав Задесенець.