Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.
Тарас Шевченко не випадково з усієї усної творчості вирізняє думу, адже саме в думах збереглася неписана історія нашого народу, її трагічні й героїчні сторінки.
Українські думи — це не безпристрасна оповідь про давно минулі часи, а сувора, мужня поезія про реальні події чи героїв, які давали, нападникам рішучу відсіч.
У думах немає дат, але події точно вгадуються і є емоційна оцінка невідомого автора, розкривається значення подій і образів героїв. Думи не відірвані від дійсності, вони відповідають прагненням та інтересам народу, мобілізовуючи його на боротьбу з ворогами. У кровопролитних війнах народ не змілів душею, не розтратив своєї духовної сили. У безперервній боротьбі гартувалося прагнення до волі, незалежності, а думи виховували національну гордість, духовність народу.
Як жанр народної поезії думи виникли в XV—XVI століттях. Виконували їх народні співці під акомпанемент бандури або кобзи. Саме за назвою музичного інструмента цих співців стали називати кобзарями. Часто кобзарі були сліпими. Існує думка про те, що в минулому співці були козаками, які потрапили в полон. Турки чи татари осліплювали старих полонених і відпускали на Україну. Сліпі козаки брали в руки кобзу і, йдучи від села до села, співали пісні і думи, в яких оповідали все, що пережили самі чи чули від своїх товаришів.
Головна тема дум — це оспівування ратних подвигів українського народу, розповіді про численні набіги на наші землі турецько-татарських людоловів, про козацькі походи, про боротьбу українського народу з польсько-шляхетськими панами.
Одним із найкращих зразків української думи є «Дума про Марусю Богуславку». Цей твір сповнений високого емоційного напруження. У ньому і гаряче благання, і стогін, і прокляття землі та віри бусурманської, що на все життя перетворювала тисячі українок, які потрапили в полон, на бранок.
Справжній розквіт народних дум пов'язаний із піднесенням козацького руху. Із кінця XVI століття козаки організовували великі походи на Крим та Туреччину, не раз на невеликих човнах-«чайках» перепливали Чорне море і брали міста- фортеці Козлов, Синоп, Царгород. Козаки, горді, відважні лицарі, сміливо дивилися у вічі смерті, завжди були готові стати на двобій з нею. Їхній хрест — шабля, Бог козаків — перемога, а пісня була молитвою. Думи цього періоду — це оспівування звитяги героїв, їхнього братерства, любові до батьківщини.
Думи — перлини народної поетичної творчості. Вони ніколи не втратять свого значення, адже в них відбите історичне минуле народу, його світогляд і почуття.