Етико-правові принципи трансплантації людських органів.
Трансплантація органів від живих донорів не менш проблематична в етичному плані, чим перетворення померлої людини в донора. Чи морально продовжувати життя на якийсь час ціною погіршення здоров'я, свідомої травматизації і скорочення життя здорового донора? Гуманна мета продовження і порятунку життя реципієнта втрачає статус гуманності, коли засобом її досягнення стає нанесення шкоди життя і здоров'ю донора. Не менш драматичними є ситуації дефіциту донорських органів.
Щодо проблеми вибору між одержувачами донорських органів фахівцями приймаються два загальні правила. Одне з них говорить: «Пріоритет розподілу донорських органів не повинний визначатися виявленням переваги окремих груп і спеціальним фінансуванням». Друге: «Донорські органи повинні пересаджувати найбільш оптимальному пацієнтові винятково по медичним (імунологічним) показниках».
Визначеною гарантією справедливості при розподілі донорських органів є включення реципієнтів у трансплантологічну програму, що формується на базі «списку чекання» регіонального або міжрегіонального рівня. Реципієнти дістають рівні права на відповідного їм донора в межах цих програм, якими передбачений також обмін донорськими трансплантантами між трансплантаційними об'єднаннями. Забезпечення «рівних прав» реалізується через механізм вибору сугубо за медичними показниками, важкістю стану пацієнта-реципієнта, показникам імунологічної або генотипичної характеристик донора. Оцінюючи таку систему розподілу органів як гарантію від усіляких зловживань, рекомендація зі створення «системи заготівлі донорських органів на регіональному або національному рівнях» оцінюється як одне з загальних етичних правил.
Етико-правові принципи трансплантації людських органів.
Трансплантація органів від живих донорів не менш проблематична в етичному плані, чим перетворення померлої людини в донора. Чи морально продовжувати життя на якийсь час ціною погіршення здоров'я, свідомої травматизації і скорочення життя здорового донора? Гуманна мета продовження і порятунку життя реципієнта втрачає статус гуманності, коли засобом її досягнення стає нанесення шкоди життя і здоров'ю донора. Не менш драматичними є ситуації дефіциту донорських органів.
Щодо проблеми вибору між одержувачами донорських органів фахівцями приймаються два загальні правила. Одне з них говорить: «Пріоритет розподілу донорських органів не повинний визначатися виявленням переваги окремих груп і спеціальним фінансуванням». Друге: «Донорські органи повинні пересаджувати найбільш оптимальному пацієнтові винятково по медичним (імунологічним) показниках».
Визначеною гарантією справедливості при розподілі донорських органів є включення реципієнтів у трансплантологічну програму, що формується на базі «списку чекання» регіонального або міжрегіонального рівня. Реципієнти дістають рівні права на відповідного їм донора в межах цих програм, якими передбачений також обмін донорськими трансплантантами між трансплантаційними об'єднаннями. Забезпечення «рівних прав» реалізується через механізм вибору сугубо за медичними показниками, важкістю стану пацієнта-реципієнта, показникам імунологічної або генотипичної характеристик донора. Оцінюючи таку систему розподілу органів як гарантію від усіляких зловживань, рекомендація зі створення «системи заготівлі донорських органів на регіональному або національному рівнях» оцінюється як одне з загальних етичних правил.
Объяснение: