Ціле наше життя складається з див. Це як кубики в конструкторі: складеш так – буде таке життя, складеш по іншому – інакше. Але у кожного з нас був найщасливіший день у житті. Наприклад, у мене це цей день, коли я вперше побачила світ. Іншими словами – мій день народження. Цього дня все було таким невідомим. Але я була щаслива.
Я дуже люблю жити. І тому найкращим днем у житті був день, коли я з’явилась на світ».
Точно знаю, що один із найщасливіших днів у моєму житті – той день у лютому 2019 року, коли читала цей твір. Разом з Анною я люблю жити, складати по-різному кубики в конструкторі буття, розумію, яка це цінність, що я з’явилась на Божий світ.
Людина народжується для щастя. Діти це так щиро, природно відчувають. І нагадують нам.
Одразу ж іще одна історія постає перед очима. Грудень. Гуляю центром Львова. Холодно, слизько, льод. Назустріч – мама з донькою років п’яти-шести. Відчувається, що дівчинку від душі вигуляли, дали можливість наговоритися. Маленька повільно, із задоволенням, смакує на морозі велику круглу карамельку (мабуть, з «Майстерні карамелі») і говорить, порівнявшись зі мною: «Сьогодні, певне, найліпший день мого життя». Я посміхаюсь, роблюсь щасливою від такого простого, доступного кожному щастя.
Ціле наше життя складається з див. Це як кубики в конструкторі: складеш так – буде таке життя, складеш по іншому – інакше. Але у кожного з нас був найщасливіший день у житті. Наприклад, у мене це цей день, коли я вперше побачила світ. Іншими словами – мій день народження. Цього дня все було таким невідомим. Але я була щаслива.
Я дуже люблю жити. І тому найкращим днем у житті був день, коли я з’явилась на світ».
Точно знаю, що один із найщасливіших днів у моєму житті – той день у лютому 2019 року, коли читала цей твір. Разом з Анною я люблю жити, складати по-різному кубики в конструкторі буття, розумію, яка це цінність, що я з’явилась на Божий світ.
Людина народжується для щастя. Діти це так щиро, природно відчувають. І нагадують нам.
Одразу ж іще одна історія постає перед очима. Грудень. Гуляю центром Львова. Холодно, слизько, льод. Назустріч – мама з донькою років п’яти-шести. Відчувається, що дівчинку від душі вигуляли, дали можливість наговоритися. Маленька повільно, із задоволенням, смакує на морозі велику круглу карамельку (мабуть, з «Майстерні карамелі») і говорить, порівнявшись зі мною: «Сьогодні, певне, найліпший день мого життя». Я посміхаюсь, роблюсь щасливою від такого простого, доступного кожному щастя.